За днями дні минають швидко-швидко...

І геть спливають з рештками життя…
Вже попереду нам виразно видко
Неподоланний строк і небуття.

Все менше нас… Зникають давні друзі
У віковічній безвісті німій.
А ми, живі, вже 6на останнім крузі,
На фінішній, як мовиться, прямій…

Чи варто ж нам сягать все глибше й глибше
Глибин життя, без покриву й прикрас?
Чи варто знов і знов писати вірші
І витрачать дорогоцінний час?!

О ні!.. Не треба сумнівів і збочень!..
Хай нам щастить дорогу цю пройти
Одним диханням визначено-точним
В несхибному стремлінні до мети!

Давайте ж, друзі, візьмемось за руки
І без вагань — в останній перехід!..
Що ми не встигли — встигнуть наші внуки,
І, сподіваймось, зроблять це, як слід!