Книга буття Українського Народу

ЗАКОН БОЖИЙ
Переписано Костомаровым, найдено в бумагах Гулака
1. Бог создав світ: небо і землю і населив усякими тварями і поставив над усею тварью чоловіка і казав йому плодитися і множитися і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, і кожному колінові і племені даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди і віровали в його, і любили його, і були б усі счастливі.
Бог сотворил мир: небо и землю и населил всяким творением и назначил над всею земною тварью человека, повелел ему раститься и множиться и узаконил, чтоб род человеческий разделился на поколения и племена, и каждому поколению и племени даровал страну, дабы каждое поколение и племя искало бога, который от человека близко, и так поклонялись бы ему все люди и веровали в него и любили бы его и все были бы счастливы.

2. Але род чоловічий забув бога і отдався діаволу, і кожне племено вимислило собі богів, і в кожному племені народи повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кров’ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода.
Но род человеческий забыл бога и отдался диаволу, и каждое племя выдумало себе богов, и в каждом племени народы выдумали себе богов и стали биться за этих богов, и начала земля поливаться кровью и усеиваться пеплом и костьми, и во всем свете стало горе, нищета, болезнь, бедствия и несогласия.

3. І так покарав людей справедливий господь потопом, войнами, а найгірше — неволею.
Так наказал людей справедливый господь потопом, войнами, мором и что хуже — неволею.

4. Бо един єсть бог істинний, і един він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і х[в]ороба, і несчастя, і незгода.
Ибо есть единый бог истинный, и он есть единый царь рода человеческого, а люде как скоро натворили себе богов, то тем самым натворили себе царей, ибо так как в каждом углу был свой бог, так точно в каждом углу был свой царь, и стали люди драться за своих царей, и земля начала еще более поливаться кровью и усеваться пеплом и костьми, и во всем мире увеличились горе, нищета, и болезнь, и бедствия и несогласия.

5. Нема другого бога, тільки один бог, що живе високо на небі іже вєздес[ущ]ий духом святим своїм, і хоч люде поробили богів в постаті звіриної і чоловічої со страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.
Нет другого бога, кроме того бога, который обитает в небесных селениях и вездесущ духом своим святым, и хотя люди натворили богов в образе тварей и человека, но их боги были не боги, а страсти и похоти и управлял людьми отец страстей и похотей человекоубийца диавол.

6. Немає другого царя, тільки один цар небесний утішитель, хочь люде і поробили собі царів в постаті своїх братів-людей со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і найсправедливіший над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть бог, а ті царі со страстями і похотями і правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.
Нет другого царя, кроме одного царя небесного утешителя; хотя люди и натворили себе царей в образе своих братьев-человеков, но то не были настоящие цари, ибо царь, т[о] есть тот, кто всеми управляет, должен быть разумнее и справедливее всех, а разумнее и справедливее всех один бог, царь же со страстями и похотями, и управлял людьми отец страстей и похотей человекоубийца диавол.

7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші або їм нужніші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода.
И лукавые цари отобрали из между людей сильнейших и нужнейших для себя и назвали их господами, а других сделали невольниками господ, и умножились на земле горе, нищета и болезнь, и бедствия, и несогласия.

8. Два народи на світі були дотепніші: євреї і греки.
Два народа отличались по достоинству: евреи и греки.

9. Євреїв сам господь вибрав і послав до їх Моїсея і постановив їм Моїсей закон, що прийняв од бога на горі Синайській, і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а знали б одного царя — бога небесного, а порядок давали б судді, котрих народ вибирав голосами.
Евреев сам господь избрал и послал к ним Моисея и Моисей установил для них закон, принятый от бога на горе Синайской, и учредил равенство между ними, чтоб не было у них царя, а знали бы все одного царя — бога небесного, а правлением заведывали бы судьи, избранные народною волею.

10. Але євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і бог тоді ж показав їм, що вони негаразд зробили, бо хоч Давид був лучший з усіх царей на світі, однак його бог попустив у гріх: він одняв у сосіда жінку; се ж так було, аби люди зрозуміли, що хоч-який добрий чоловік буде, а як стане самодержавно панувати, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, бог попустив у саме велике кепсьтво — ідолопоклонсьтво, аби люди зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавно панувати, то одуріє.
Но евреи выбрали себе царя, не слушая святого старца Самуила, и бог скоро показал им, что они сделали нехорошо, ибо хотя Давид был лучший из всех царей в мире, но и его бог попустил в прегрешение так, что он отнял у соседа жену. Это же сделалось для того, дабы люди уразумели, что каков бы ни был добродетельный человек, но если он станет властвовать самодержавно, то впадет в порок. И Соломона, мудрейшего из людей, бог попустил впасть в наивеличайшее безумие — идолопоклонство, дабы люди уразумели, что как бы ни был разумен человек, но если станет властвовать самодержавно, то обезумеет.

11. Бо хто каже сам на себе: «Я лучший оду всіх і розумніший над всіх, усі мусять мені коритися і за пана мене уважати і робить те, що я здумаю», той зогрішає первородним гріхом, котрий погубив Адама, коли він, слухаючи диавола, захотів порівнятися с богом, здурів, той, навіть, подобиться самому диаволу, котрий хотів стать вровню з богом і упав у пекло.
Ибо кто скажет сам о себе: «Я лучше всех и умнее всех, все должны мне повиноваться и почитать меня владыкою и делать то, что мне вздумается», тот согрешает первородным грехом, погубившим Адама, когда он, слушаясь диавола, захотел поравняться с богом и обезумел, тот даже уподобляется самому дияволу, который хотел поставить себя наравне с богом и впал в ад.

12. Єдин бо єсть бог і єдин він цар — господь неба і землі.
Ибо есть один бог: он же и царь, господь неба и земли.

13. Тим і євреї, як поробили собі царів і забули єдиного царя небесного, зараз одпали і от істинного бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.
Оттого и евреи, как только натворили себе царей, а забыли царя небесного, тотчас отпали от истинного бога и поклонялись Ваалу и Дагону.

14. І покарав їх господь: пропало і царство їх і всіх забрали у полон халдеї.
И покарал их господь: погибло царство их и всех забрали в плен халдеи.

15. А греки сказали: не хочем царя, хочем бути вільні і рівні.
А греки сказали: не хотим царя, хотим быть вольными и равными.

16. І стали греки просвіщенні над усі народи, і пішли од них науки, і скуства, і умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.
И стали греки просвещеннейшим народом в свете, ибо от них пошли науки, искусства и художества, какие у нас теперь есть.

17. Але греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів; і так царей у їх не було, а боги були, тим вони вполовину стали такими, якими були б, коли б у них не було богів і знали б небесного бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками; і так, царів не було, а панство було: а то все рівно, якби у їх було багато царків.
Но греки не познали истинной свободы, ибо хотя отреклись от царей, но не знали царя небесного и изобретали себе богов; и так царей у них не было, а боги были, от этого они вполовину стали такими, какими были бы, если б не было у них богов и если б они знали небесного бога. Ибо хотя много говорили о свободе, а свободными были не все, а только часть народа, прочие же были невольниками; итак, царей у них не было, а господа были, и это все равно, как бы у них было много цариков.

18. І покарав їх господь: бились вони між собою і попали в неволю і спершу під македонян, а вдруге до римлян.
И наказал их господь: дрались они между собой и попали в неволю в руки македонян, а потом римлян.

[19] І так покарав господь род чоловічеський, що найбільша часть його, сама просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.
И так наказал господь род человеческий, большая часть его, самая образованная, попала в неволю, в руки римского императора.

[20] 19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.
И сделался римский император царем народов и сам себя наименовал богом.

[21] 20. Тоді возрадувався диавол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: оттепер уже наше царство; чоловік далеко отступив од бога, коли один нарік себе і царем і богом вкупі.
Тогда возрадовался диавол и весь ад с ним. И сказали в аде: вот теперь уже наше царство; человек далеко отступил от бога, когда один назвал себя и богом и царем вместе.

[22] 21. Але в той час змилувався господь — отець небесний — над родом чоловічим і послав на землю сина свого, щоб показать людям бога, царя і пана.
Но в то время сжалился господь — отец небесный — над родом человеческим и послал на землю сына своего, дабы показать людям бога, царя и господина.

[23] 22. І прийшов син божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.
И пришел сын божий на землю, чтоб открыть истину, дабы та истина освободила род человеческий.

[24] 23. І навчав Христос, що всі люде — брати і ближні, всі повинні любить попереду бога, а потім один другого, і тому буде найбільшая шана од бога, хто душу свою положить за други своя. А хто первий між людьм[и] хоче бути, повинен бути всім слугою.
И научил Христос, что все люди — братья и ближние, все обязаны любить прежде всего бога, а потом друг друга, и наибольшая заслуга у бога будет тому, кто положит душу за други своя. А кто хочет быть первым, тот должен быть всем слугою.

[25] 24. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей, стало буть цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених філософів, а з простих рибалок.
И сам показал собою пример: он был самый разумный и самый справедливый из всех людей, следовательно царь и господин, но явился не в образе земного царя и господина, а родился в яслях, жил в нищете, избрал учеников не из рода знатного, не из ученых философов, а из простых рыболовов.

[26] 25. І став народ прозрівать істину, і злякалися філософи і люде імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, і тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.
И стал народ прозревать истину. Тогда испугались лжефилософы и люди римского императора, что истина торжествует, а за истиною будет свобода и тогда уж не так легко можно дурачить и мучить людей.

[27] 26. І засудили на смерть Іісуса Христа — бога, царя і пана — і претерпів Іісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребєніє за свободу рода чоловічого тим, що не хотіли приняти його за царя і пана, бо мали другого царя-кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.
И осудил на смерть Иисуса Христа — бога, царя и господина — и претерпел Иисус Христос оплевания, заушения, биения, крест и погребение за свободу рода человеческого, потому что не хотели признать его царем и господином, имея другого царя-кесаря, который сам себя назвал богом и пил кровь человеческую.

[28] 27. А Христос-цар свою кров пролив з[а] свободу рода чоловічого і оставив на віки кров свою для питанія вірним.
А Христос свою собственную кровь пролил за свободу рода человеческого и оставил навсегда свою собственную кровь для питания верным.

[29] І воскрес Христос в третій день і став царем неба і землі.
И воскрес Христос в третий день и стал царем неба и земли.

[30] 28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлися по світу і проповідували істину і свободу.
Ученики его, бедные рыболовы, разошлись по земле и проповедовали истину и свободу.

[31] 29. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того панами або невольниками, філозофами або не вченим[и]. Усі стали свободними кровію Христовою, котору зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.
И те, которые принимали слово их, стали братьями, были ли они прежде того господами или невольниками, философами-учеными или невеждами — все стали свободными по крови христовой, которую все равно принимали, все стали просвещенными светом правды.

[32] 30. І жили християне братством, усе у них було общественне і були у них вибрані старшини і ті старшини були всім слугами, бо господь так сказав: «Хто хоче першим бути, повинен бути всім слугою».
И жили християне братством; все было у них общее и были у них старшие избранные, а те старшие были всем слуги, ибо господь сказал: «Кто хочет быть первым, должен быть всем слугою».

[33] 31. Тоді імператори римські і пани, і чиновні люде, і вся челядь їх, і філозофи піднялись на християнство і хотіли викоренити христову віру і гибли християне; їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і ині тьмочисленні муки їм чинили.
Тогда императоры римские и господа, и чиновники, и все клевреты их, и философы поднялись на християнство и хотели искоренить христову веру и гибли християне: их топили, вешали, четвертовали, сжигали, строгали железными гребенками и творили им другие неисчислимые мучения.

[34] 32. А віра христова не уменьшалась, а чим гірше кесарі і пани лютовали, тим більше було вірующих.
А вера христова не умалялася, но чем более злились кесари и господа, тем более было верующих.

[35] 33. Тоді імператори с панами змовились і казали поміж собою: уже нам не викоренити християнства, піднімемось на хитрощі, приймемо її самі, перевернемо ученіє христово так, щоб нам добре було, та й обдуримо народ.
Тогда императоры с господами условились и сказали между собою так: уж нам не искоренить християнства, поднимемся на хитрости, примем сами християнство, извратим учение христово так, чтоб нам выгодно было, и одурачим народ.

[36] 34. І почали царі приймати християнство і кажуть: «От бачите: можно бути і християнином і царем вкупі».
И начали цари принимать християнство и говорить: «Вот видите: можно быть и царем и христианином».

[37] 35. І пани приймали християнство і казали: «От бачите: можно бути і християнином і паном вкупі».
И господа принимали християнство и говорили: «Вот видите: можно быть и христианами и господами».

[38] 36. А того не уважали, що мало сєго, що тільки назваться. Бо сказано: «Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидєть в царство небесное, но творяй волю отца моего, іже єсть на небесах».
А того не помнили, что мало называться только, ибо сказано: «Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидеть в царствие небесное, но творяй волю отца моего, еже есть на небесах».

[39] 37. І піддурили архієреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: «Істино так воно єсть, ажеж і Христос сказав: «Воздадіте кесарево кесареві, а боже богові»; і апостол говорить: «Всяка власть од бога». Так уже господь установив, щоб одні були панами і багатими, а другі нищими і невольниками.
И одурачили архиереев, духовных и мудрецов, те и говорят: истинно так, Христос сказал: «Воздадите кесарева кесареви, а боже богови»; и апостол говорит: «Всяка власть от бога». Так сам господь установил, чтоб одни в мире сем были господами и богатыми, а другие нищими и рабами.

[40] 38. А казали вони неправду. Хоч Христос сказав: «воздадіте кесарево кесареві», а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і люб’язно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать не християнському кесареві кесарево — платить податок, сповнять закон, — то кесар, принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою; і тоді б не було кесаря, а був би єдиний цар — господь Іісус Христос.
А говорили они неправду. Хотя Христос сказал «Воздадите кесарево кесареви», но это сказано потому, что Христос не хотел, чтоб были бунты и несогласия, а хотел, чтоб мирно и любовно распространялась вера и свобода, ибо ежели христианин будет воздавать кесарева кесареви, т. е. платить подать, повиноваться закону, то кесарь, принявши веру, должен отказаться от своего кесарства, ибо он, будучи первым, обязан быть всем слугою; и тогда б не было кесаря, а был бы единый царь — господь Иисус Христос.

[41] 39. І хоча апостол сказав: «Всяка власть од бога», а не єсть воно те, щоб кожни[й], що зах[в]ати[ть] власть, був сам од бога. Уряд і порядок і правлєніє повинні бути на землі: так бог постановив, і єсть то власть, і власть та од бога, але урядник і правитель повинні подлегать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває судиться перед сонмищем, і так як урядник і правитель перші, то вони повинні буть слугами, і недостоїть їм робить те, що здумається, а те, що постановлене, і недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од бога, а сами вони грішні люде і самі послідніші, бо усім слуги.
И хотя апостол сказал: «Всякая власть от бога», но это не значит, чтоб каждый, присвоивший себе власть, был сам от бога. Начальство и устройство и правительство должны существовать на земле, и это власть, и власть эта от бога, но начальник и правитель обязаны подчиняться закону и народному собранию, ибо и Христос повелевает судиться пред народным сонмищем; и так как начальник и правитель первые лица, то они должны быть слугами и не должны делать, что им придет в голову, а должны делать то, что установлено, и не должны величаться и ослеплять великолепием, а должны жить просто и усердно, трудиться для общества, ибо власть их от бога, а сами они грешные люди и самые последние из людей, ибо всем слуги.

[42] 40. А сьому ще гірша неправда, бутсім установлено од бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире євангеліє; пани повинні свободити своїх невольників і зробитись їм братами, а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; якби була на світі любов християнська в серцях, то так було б, бо хто любить к[о]го, той хоче, щоб тому було также хороше, як і йому.
А это еще большая ложь, будто бы бог постановил, чтоб одни господствовали и обогащались, а другие были в неволе и нищие, ибо этого б не было, [коль] скоро бы приняли евангелие; господа обязаны освободить рабов и сделаться их братьями, а богатые должны наделять нищих, и нищие стали бы также богатыми; так было бы, если б была в сердцах любовь христианская, ибо кто любит кого, тот желает, чтоб любимому также было хорошо, как и ему.

[43] 41. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують христово слово, ті оддадуть одвіт в день судний. Вони скажуть судді: Господи, не в твоє лі ім’я пророчествовах? А судія скаже їм: Не вєм вас.
И те, которые так говорили и говорят и извращают христово слово, те отдадут ответ в день судный. Они скажут судие: Господи, не в твое ли имя пророчествовах? А судия скажет: Не вем вас.

[44] 42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.
Такими объяснениями цари, господа и ученые осквернили свободу христианску[ю].

[45] 43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Сімово через жидів отвернуло Христа.
Благодать дана всем языкам, а прежде поколению Яфетов, ибо Симово отвергнуло Христа в лице жидов.

[46] І перейшла благодать до племен грецького, романського, німецького, слов’янського.
И перешла благодать к племенам греческому, романскому, немецкому и славянскому.

[47] 44. І греки, прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при соб[і] і імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх господь: чахло, чахло грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до турків.
И греки приняли благодать и запятнали ее; ибо они приняли новую веру, а не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, они оставили у себя императоров и господ, и тщеславие царское, и неволю; и наказал их господь: царство греческое чахло тысячу лет и попало под иго турков.

[48] 45. Романське племено — влохи, французи, гішпани — приняло благодать, і стали народи увіходить у силу і у нову жизнь і просвіщенность, і благословив їх господь, бо лучше вони прийняли св[яту] віру, ніж греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей, і панство, і вимислили голову християнства — папу, і той папа видумав, що він має власть над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те буде гарно.
А романское племя — итальянцы, французы, гишпанцы — приняли благодать и вошли в силу, новую жизнь и образованность; и благословил их господь, ибо они лучше приняли св[ятую] веру, нежели греки, однако и они не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, оставили королей и господ и выдумали главу христианства — папу, и этот папа выдумал, будто имеет власть над целым миром христианским, и никто не может судить его, а что вздумает, все то хорошо.

[49] 46. І племено німецьке — народи німецькі — приняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову, і просвіщенность, і благословив його господь, бо вони ще лучче приняли віру, ніж греки і романці, і з’явивсь у них Лютер, которий почав учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і попереверчували ученіє христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови над церквою християнською — папи, єсть бо един глава всім — Христос. Але і німці не зовлеклися ветхого чоловіка, ,бо зоставили у себе і королів і панів, і ще гірше дозволили замість папи і єпіскопов орудувать церквою христовою королям і панам.
И племя немецкое — народы немецкие — приняли благодать и вошли в силу и новую жизнь, и образованность, и благословил его господь, ибо они еще лучше приняли веру святую, нежели греки и романцы, и появился у них Лютер, который учил, что должно християнам жить так, как жили до того времени, когда учение христово приняли и извратили цари и господа, и чтоб не было неподсудимого главы над церковью християнскою, ибо есть единый глава всем — Христос. Но и немцы не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, ибо и они оставили у себя королей и господ, и, что хуже всего, позволили вместо папы и епископов управлять церковью христовою королям и господам.

[50] 47. I сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але і у других землях взяли верх над всім, і, щоб удержати народ у ярмі, поробили ідолів, отвертали людей од Христа, і казали кланятися ідолам і биться за них.
И была последняя лесть горше первой, ибо не только у немцев короли, но и у других землях, взяли верх, а чтоб удержать народ в ярме, творили идолов, отвращали людей от Христа и приказывали поклоняться идолам и биться за них.

[51] Бо то все рівно що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе меньше шановали Христа, ніж честь національну, і такого ідола їм зроблено, а англічане кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино; і табак, і чай, і вино стали у них богами, бо речено: іде же сокровище ваше, там сердце ваше. Серце християнина с Іісусом Христом, а серце ідолопоклонникове — з своїм ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.
Ибо их политические идеи были все равно, что идолы, хотя французы были крещеные, однако они менее заботились о Христе, нежели о своей чести национальной, как назывался их идол, а англичане поклонялись золоту и мамоне, а другие народы также своим идолам; и посылали их короли на зарез за клочок земли, за табак, за чай, за вино; и табак, и чай, и вино, и прочая стали у них богами, ибо сказано: где сокровище ваше, там и сердце ваше. Сердце христианина с Иисусом Христом, а сердце идолопоклонника — с своим идолом. И стало, как говорит апостол, их богом чрево.

[52] 48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішого над усіх дрібних боженят, а той бог називався по-французські егоїзм або інтерес.
И выдумали отступники нового бога, сильнейшего над всеми мелкими боженятами, этот бог пофранцузски назывался эгоизм или интерес.

[53] 49. І філософи почали кричати, що то кепство віровати в сина божого, що немає ні пекла, ні раю і щоб усі поклонялись егоїзмові або інтересові.
И философы начали кричать: глупо веровать в сына божия, нет ни рая, ни ада, все должны поклоняться эгоизму или интересу, или немецкому я.

[54] 50. А до всього до того довели королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства, праведний господь послав свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний; збунтовались французи і сказали: не хочем, щоб були у нас королі та пани, а хочем бути рівні й вільні.
Ко всему этому довели короли и господа; и исполнилась мера мерзостей, праведный господь послал меч свой обоюдоострый на род прелюбодейный, взбунтовались французы и сказали: не хотим, чтоб были у нас короли и господа, а хотим быть равными и вольными.

[55] 51. Але тому не можна було статися, бо тільки свобода, где дух Христов, а дух божий уже перед тим вигнали з Францевщини королі та маркізи, та філософи.
Но этого не могло быть, ибо только там свобода, где дух господен, а дух божий давно уже прежде того изгнали из Франции короли, маркизы и философы.

[56] 52. І французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почали різатися і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.
И французы убили короля своего и прогнали господ, а сами начали резаться и дорезались до того, что впали в горшую неволю.

[57] 53. Бо на їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без христової віри.
Ибо на них господь хотел показать всем языкам, что нет свободы без христовой веры.

[58] 54. І с той пори племена романське і німецьке турбуються, і королів і панство вернули, і про свободу кричать, і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.
И с тех пор племена романское и немецкое мятутся, возвратили себе королей и господ, а кричат о свободе, и нет у них свободы, ибо нет свободы без веры.

[59] 55. А племено слов’янське то найменьший брат у сім’ї Яфетовій.
А племя славянское меньшой брат в семье Яфетовой.

[60] 56. Трапляється, що менший брат любить дуже отця, одначе получає долю меншу проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже своє, то і старших виручає.
Случается, что меньшой брат лучше любит отца, однако получает меньше участок, чем другие братья, а впоследствии, как братья старшие потратят свое достояние, а меньшой сбережет свое, то меньшой старших выручает.

[61] 57. Племено слов’янське ще до принятія віри не йміло а ні царей, а ні панів, і всі були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слов’яне одному богу — вседержителю, ще його й не знаючи.
Племя славянское еще до принятия веры не имело ни царей, ни господ, и все были равны, и не было идолов, а поклонялись славяне одному богу вседержителю. Так пишет о славянах грек-историк.

[62] 58. Як уже просвітились старші брати греки, романці, німці, тоді господь і до менших братів слов’ян послав двох братів: Константина і Мефодія і духом святим покрив їх господь, і переложили вони на слов’янську мову святее письмо, і отправовать службу божую постановили на тій мові, якою всі говорили посполу, а сього не було ні у романців, ні у німців, бо там по-латинські службу одправовали, так що романці мало, а німці овсі не второпали, що їм читано було.
Когда просветились старшие братья греки, романцы, немцы, тогда господь послал к меньшим братьям славянам двух братьев: Константина и Мефодия; покрыл их господь духом святым и перевели они на славянский язык священное писание, и установили отправлять богослужение на том языке, на котором все говорили, а этого не было тогда ни у романцев, ни у немцев, ибо там по-латыни отправляли богослужение, так что романцы мало, а немцы ничего не понимали, что им было читано.

[63] 59. І скоро слов’яне преймовали віру христову так, як ні один народ не преймовав.
И славяне скоро принимали христову веру, как ни один народ так не принимал.

[64] 60. Але було два лиха у слов’ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старіших; чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що у їх своє було лучше, ніж братівське.
Но были две беды у славян: во-первых, несогласие между собою, и, во-вторых, они, как меньшие братья, перенимали все от старших: нужное и не нужное, не видя того, что у них самих собственное лучше было, нежели у старших братьев.

[65] 61. І поприймали слов’яне од німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали с самим простим чоловіком за рівню, і самі землю орали, а то вже у їх стала і пиха, і помпа, і гвардія, і двор.
И приняли славяне от немцев королей и господ, а прежде того короли были у них выбранные начальники и не тщеславились перед народом, а обедали с простым человеком заровно, и сами землю пахали, а после стали у них великолепие, тщеславие, гвардия, двор.

[66] 62. І панів у слов’ян не було, а були старшини; хто старший літами і до того розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх неволники.
И господ у славян не было, а были старейшины; кто старше по летам, а к тому еще умнее других, того и слушали на собрании народном, а после стали у них господа, а у господ невольники.

[67] 63. І покарав господь слов’янське племено гірше, ніж другі племена, бо сам господь сказав: кому дано більше, з того більше і зищеться. І попадали слов’яне в неволю до чужих; чехи і полабці — до німців, серби і болгари — до греков і до турок, москалі — до татар.
И наказал господь славянское племя жесточе, нежели другие племена, ибо сам господь сказал: кому дано больше, от того больше и взыщется, — и попали славяне в неволю к чужеземцам: чехи и полабы — к немцам, сербы и болгары — к грекам и туркам, а великороссияне — к татарам.

[68] І здавалось от загине племено слов’янське, бо ті слов’яне, що жили около Лаби і Помор’я Балтицького, ті пропали, так що і сліду їх не осталось.
И казалось пропадет племя славянское, ибо те славяне, которые обитали около Лабы и Поморья Балтийского, погибли так, что и следа их не осталось.

[69] Але не до кінця прогнівився господь на племено слов’янське, бо господь постановив так, щоб над сим племеном збулось писаніє: Камень его же не брєгоша зиждущий, той бисть во главу угла.
Но не до конца прогневался господь на племя славянское, ибо господь предначертал, чтобы над этим племенем совершилось писание: Камень его же не брегоша зиждущие, той бысть во главу угла.

[70] По многих літах стало в Слав’янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.
По прошествии многого времени в Славянщине стало три независимые царства: Польша, Литва и Московщина.

[71] Польща була з поляків і кричали поляки: у нас свобода і рівність, але поробили панство і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю саму гіршу, яка де-небудь була на світі, і пани без жодного закону вішали і вбивали своїх невольників.
Польша состояла из- поляков и кричали поляки: у нас свобода и равенство, но и они сотворили себе господ и обезумел народ польский, ибо простой народ попал в неволю самую горькую, какая когда-нибудь была на свете, и господа без всякого закона вешали и убивали своих невольников.

[72] Московщина була з москалів і була у їх велика Річ Посполита Новгородська, вільна і рівна, хочь не без панства: і пропав Новгород за те, що і там завелось панство, і цар московський взяв верх над усіма москалями, а той цар узяв верх, кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському, бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключимій народ московський, христіянський.
Московщина состояла из великороссиян и была у них великая Речь Посполитая Новгородская, вольная и равная, хотя не без господ; и погиб Новгород за то, что и там завелись господа, и возвысился над всеми великороссиянами царь московский, а возвысился он, кланяясь татарам, и ноги целовал хану татарскому — бусурману, чтоб помогал ему держать в неключимой неволе христианский народ великороссийский.

[73] І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя своего нарік богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так що цар Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.
И обезумел народ великороссийский и впал в идолопоклонство, ибо царя своего назвал земным богом, и все, что царь скажет, считал хорошим, так что когда царь Иван в Новгороде душил и топил по десятку тысяч в день народу, то летописцы, рассказывая об этом, называли его христолюбивым.

[74] А в Литві були литвяки, та ще до Литви належала Україна.
А Литва соединилась с Польшею, и в Литве были литвины, а к Литве принадлежала Украина.

[75] І поєдналась Україна з Польщею як сестра с сестрою, як єдиний люд слов’янський до другого люду слов’янського нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські поміж собою.
И соединилась Украина с Польшею как сестра с сестрою, как единый народ славянский с другим народом славянским нераздельно и несмесимо, по образу ипостасей божественных нераздельных и несмесимых, так как некогда соединятся все народы славянские между собою.

[76] І не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном чи невольником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками.
Не любила Украина ни царя, ни пана, г. составила у себя казацтво, т. е. братство, куда каждый, вступая, был братом других — был ли он прежде господином или рабом лишь бы он был христианин; и были казаки между собою все равны, а старшины выбирались на собрании и должны были служить всем по слову христову, ибо принимали должности по принуждению, как повинность, и не было никакого господского великолепия и титула между казаками.

[77] І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: «татьби же и блуд ніже именуються у них».
И постановили они сохранять чистоту; оттого старый летописец говорит о казаках: «татьба же и блуд ниже именуются в них».

[78] І постановило козацтво: віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тим-то гетьман Свирговський ходив обороняти Волощину і не взяли козаки миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за віру, та за ближніх і служили богу, а не ідолу золотому. А Сагайдашний ходив Кафу руйнувати і визволив кільканадцять тисяч невольників з вічної підземної темниці.
И постановило казацтво охранять святую веру и освобождать из неволи своих ближних. Гетман Свирговский ходил защищать Волощину, и козаки не взяли блюда с червонцами, когда им давали в благодарность за услуги, не взяли потому, что проливали кровь за веру и за ближних, служили богу, а не золотому тельцу. А Сагайдачный разорил Кафу и освободил оттуда несколько тысяч невольников из подземных темниц.

[79] І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах міра сього, а записано на небі, бо за їх були перед богом молитви тих, котрих вони визволили з неволі.
И много было рицарей, которые так поступали, их подвиги не все записаны в книгах мира сего, но записаны на небе, ибо за них пред богом были молитвы тех, которых они освободили из неволи.

[80] І день ото дня росло, умножалося козацтво і незабаром були б на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над [со]бою ні царя, ні пана, опріч бога єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і у других слов’янських краях.
И день со дня росло и умножалось казацтво, и скоро все люди в Украине стали бы казаками, т. е. вольными и равными, и не было бы над Украиною ни царя, ни пана, кроме бога единого, и, смотря на Украину, также бы сделалось и в Польше, а потом и в других славянских землях.

[81] Бо не хотіла Україна ітти услід язиков, а держалась закону божого, і всякий чужестранець, заїхавши в Україну, дивувався, що ні в одній стороні на світі так щиро не молються богу, ніде муж не любив так своей жони, а діти своїх родителей.
Ибо Украина не хотела итти вслед языков, а держалась закона божия, и каждый чужестранец, заехавши в Украину, удивлялся, ибо ни в одном краю на свете так чистосердечно не молились богу, нигде так муж не любил своей жены, а дети не уважали своих родителей.

[82] А коли папи та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-христианє повірили, бутсім справді усе так і єсть, що папа каже, тоді на Україні з’явились братства, такі, як були у перших християн, і всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люде, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з’явилось.
А когда папы и иезуиты хотели насильно подчинить Украину своей власти, чтоб украинцы-християне поверили, будто в самом деле все так и справедливо, что скажет папа, тогда в Украине появились братства, такие, какие были у первых христиан, и всякий, записываясь в братство, был ли бы он господин или невольник, назывался братом. А это потому, чтоб все видели, что в Украине осталась древняя истинная вера и что в Украине не было идолов; оттого там и ереси никакие не появлялись.

[83] Але панство побачило, що козацтво росте і всі люде скоро стануть козаками, есть-то вільними, наказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки хотіли забить народ простий як скотину, так, щоб йому не було ні чуствія, ні розуму, і почали пани обдирати своїх крепаков, отдали їх жидам на такую муку, що подобную творили тільки над первими хистіянами, драли з їх, з живих, шкури, варили в котлах дітей, давали матерям собак грудями годовати.
Но господа увидели, что казацтво возрастает и скоро все люди станут казаками, т. е. вольными, и запрещали своим невольникам вступать в казацтво и хотели забить народ простой как скотину, так, чтоб не было в нем ни чувства, ни смысла, и стали господа обдирать своих рабов, отдали их жидам на такую муку, подобную которой только творили над первыми христианами, сдирали с живых кожи, варили в котлах детей, отдавали матерям кормить грудьми собак.

[84] І хотіли пани зробить з народа дерево або камінь, і стали їх не пускать навіть в церков, хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а се для того, щоб народ простий утеряв навіть постать чоловічу.
И хотели господа сделать из народа дерево или камень, и стали их не пускать в церковь, запрещали крестить детей, венчаться, причащаться, хоронить мертвых, а все это для того, чтоб народ простой потерял даже образ человеческий и тогда удобнее можно им управлять.

[85] І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське стояло панам на перешкоді.
И начали господа мучить и уничтожать казацтво, ибо такое свободное християнское братство мешало очень господам.

[86] Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна земля козацька вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго.
Но не так сделалось, как думали господа, ибо казацтво восстало, а с ним поднялся весь народ, истребили и прогнали господ и стала Украина земля казацкая, т. е. вольная, ибо все были равны между собою и свободны, но не надолго.

[87] І хотіла Україна знову жити з Польщою по-братерськи, нерозділимо і несмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства.
И хотела Украина снова жить с Польшею по-братски, неразделимо и несмесимо, но Польша никаким образом не хотела отречься от своего панства.

[88] Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею як єдиний люд слов’янський с слов’янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські між собою.
Тогда Украина пристала к Московщине и соединилась с нею как один народ славянский с другим народом славянским неразделимо и несмесимо, по образу ипостасей божественных неразделимых и несмесимых, как некогда соединятся между собою все народы славянские.

[89] Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своей простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель.
Но скоро увидела Украина, что она попалась в неволю, ибо она по своей простоте не узнала, что такое значит царь московский, а царь московский значил то же, что идол и мучитель.

[90] І одбилась Україна од Московщини, і не знала, бідна, куди прихилить голову.
И отпала Украина от Московщины, и не знала, бедная, куда приютить голову.

[91] Бо вона любила і поляків, і москалів як братів своїх і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись як один народ слов’янський с другим народом слов’янським, а ті два с третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі нерозділимо і несмісимо по образу Тройци божой нероздільной і несмісимой, як колись поєднаються між собою усі народи слов’янські.
Ибо она любила и поляков, и великороссиян как братьев своих и не хотела с ними разбрататься, а хотела она, чтоб все жили вместе, соединившись как один народ славянский с другим народом славянским, а эти два соединились бы с третьим, и было бы три Речи Посполитые в одном союзе неразделимо и несмесимо по образу Тройцы божественной нераздельной и несмесимой, как некогда соединятся между собой все народы славянские.

[92] Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі.

І бачуть ляцькі пани і московський цар, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив, лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.
Но этого не поняли ни ляхи, ни великороссияне.

И видят польские паны и московский государь, что ничего они не сделают с Украиною, и сказали между собою: не будет Украины ни польским панам, ни московскому царю; раздерем ее на две половины по течению Днепра, который разделяет ее пополам; левый берег будет московскому царю на поживу, а правый берег — польским господам на обдирание.

[93] І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в Історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії.
И билась против этого Украина лет пятьдесят; это святейшая и славнейшая война за свободу, какой подобная едва ли есть в истории, а разделение Украины есть гнуснейшее дело, какое только можно отыскать в истории.

[94] І вибилась з сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запановали пани над бідним остатком вольного народу.
Украина потеряла силы, и изгнали поляки казачество с правой стороны Днепра, и властвовали паны над нищими остатками вольного народа.

[95] А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній цар московський і первий імператор петербурзький положив сотні тисяч в канавах і на костях збудував собі столицю.
А на левой стороне долее держалось казачество, но час от часу подпадало в неключимую неволю московского царя, а потом петербургского императора, ибо последний царь московский и первый император петербургский положил сотни тысяч в каналах и на костях их построил себе столицу.

[96] А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панств[ом] і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками.
А немка царица Катерина, распутница всесветная, безбожница, мужеубийца, кончила казацтво и свободу, ибо, отобравши тех, которые были в Украине старшинами, наделила их дворянством и землями и отдала им вольную их братию в ярмо, одних поделала господами, а других рабами.

[97] І пропала Україна. Але так здається.
И погибла Украина. Но так только кажется.

[98] Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
Не погибла она, ибо она не хотела знать ни царя, ни господина; а хотя и был царь над нею, но чуждый, и хотя были дворяне, но чужие; а хотя из украинской крови эти выродки, однако они не сквернят своими подлыми устами украинского языка и сами себя не называют украинцами, а истинный украинец, будет ли он происхождения простого или дворянского, должен не любить ни царя, ни господина, а должен любить и помнить одного бога Иисуса Христа, царя и господина неба и земли. Так было прежде, так и теперь продолжается.

[99] І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов’янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов’янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
И Славянщина хотя терпела и терпит неволю, но не сама сотворила неволю, ибо царь и дворянство не славянского духа изобретения, а немецкого и татарского. И теперь в России хотя и есть деспот царь, однако он не славянин, а немец и чиновники у него немцы, оттого и дворяне хотя и есть в России, но они скоро переделываются в немцев или французов, а истинный славянин не любит ни царя, ни господина, а любит и помнит одного бога Иисуса Христа, царя неба и земли. Так было прежде, так и теперь продолжается.

[100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла.
Лежит Украина в могиле, но не умерла.

[101] Бо голос її, голос, що звал всю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли З мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того.
Ибо голос ея, который призывал всю Славянщину к свободе и братству, разошелся по миру славянскому и отозвался он, этот голос Украины, в Польше, когда 3 мая поляки постановили, чтоб не было между ними господ, чтоб все были равны в Речи Посполитой; а этого хотела Украина еще за 120 лет перед тем.

[102] І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну.
И не допустили к тому Польшу; разорвали Польшу, как прежде разорвали Украину.

[103] І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.
Так Польше и нужно, ибо она не послушалась тогда Украины и погубила сестру свою.

[104] Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котра не пам’ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними.
Но не погибнет Польша, ибо ее пробудит Украина, которая не помнит зла и любит сестру свою так, как будто ничего не было между ними.

[105] I голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов’ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.
И голос Украины отозвался в Московщине, когда по смерти царя Александра русские хотели изгнать царя и дворянство уничтожить, учредить республику и всех славян соединить с нею по образу божественных ипостасей нераздельно и несмесимо; а этого Украина хотела и домагалась еще за 200 лет перед тем.

[106] І не допустив до того деспот: одні покончили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові.
И не допустил до того деспот; одни кончили жизнь на виселице, других замучили в рудокопнях, третьих отдали на убой черкесам.

[107] І панує деспот кат над трьома народами слов’янськими, править через німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов’янську і нічого не зробить.
И царствует деспот над тремя славянскими народами, правит ими посредством немцев, заражает, калечит, уничтожает добрую природу славянскую, но ничего он не сделает.

[108] Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.
Ибо голос Украины не умолкнул. Встанет Украина из своей могилы и опять воззовет к братьям славянам, и услышат воззвание ея, и восстанет Славянщина, и не останется ни царя, ни царевича, ни князя, ни графа, ни герцога, ни сиятельства, ни превосходительства, ни пана, ни боярина, ни крестьянина, ни холопа ни в Велик[ой] России, ни в Польше, ни в Украине, ни в Чехии, ни у хорутан, ни у сербов, ни у болгар.

[109] Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу».
И Украина сделается независимою Речью Посполитою в союзе славянском.

Тогда скажут все народы, указывая на то место, где на карте будет нарисована Украина: „Вот камень, его же не брегоша зиждущий, той бысть во главу угла“.