Моє небо

(Юлії...)

Добре тому, хто уміє,
Розточивши буйні мислі,
Українським вітром гнатись;
Хто спів руський розуміє
І, зустрівши тую пісню,
Поки ще мороз не тисне,
Поки туга-сум не висне,
До небес її підняти!
Благо тому, хто йти буде
Українцю сміло в душу,
Нові струни в ній порушить,
Дивні там думки здобуде,
Думки руські, підслухані
У природи й проспівані
Рідній їй, на повні груди.
Руська думка так ширяє,
Як козацький коник бравий,
Як у степу вітер жвавий,
Як на повну міць заграє
Серце чуле, мисль орлина,
Попід зорі, понад хмари,
Понад інших сонць отари,
Куди серця біль не зрине.
І якщо ти прагнеш неба,
Чуй, повім я, в чім потреба:
Знайдеш в пісні руській, в звуках
Те, що у кохання муках,
І забудеш про страждання,
Про криваві в серці рани.


MOJE NIEBO
(Julii...)

Błogo temu, który umie,
Rozigrawszy bujne myśli,
Wiatry ukraińskie gonić;
Kto pieśń ruską porozumie
I potrafi taką piśnią.
Zakim mrozy pierś mu ścieśnią,
Zakim tuha go określi,
Po pod niebiosa zadzwonić!
Błogo temu, co usiędzie
W Ukraińca śmiałej duszy
I jej dzwonki gdy poruszy,
Cudne dumki wydobędzie,
Dumki ruskie, podsłuchane
U przyrody i śpiewane
Dla przyrody z pełnej duszy.
Bo też dumka ruska niesie,
Jak kozacki konik metki,
Jak stepowy wicher letki,
Gdy w głos świetny rozleje się,
Serce czułe, myśl sokolą
Po pod gwiazdy nad obłoki,
Po nad wiecznych światów stoki,
Kędy serca już nie bolą.
Więc jeżeli pragniesz nieba,
Słuchaj! powiem, co potrzeba:
Znajdziesz w dumki ruskiej pieniach.
I kochankę miej w ramionach, —
A zapomniesz o cierpieniach,
O najkrwawszych w sercu szponach.

[1838]