8 грудня 2009 р.

За двома зайцями

Комедія із міщанського побиту з співами і танцями в 4-х діях

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:
Прокіп Свиридович Сірко — міщанин, має крамницю.
Явдокія Пилипівна — його жінка.
П р о н я — дочка їх.
Секлита Пилипівна Лимариха — сестра Сірчисі, перекупка.
Галя — її дочка.
С в и ри д Петрович Голохвостий — промотаний цилюрник.
Настя, Наталка — подруги Пронині, манірні.
X и м к а — наймичка у Сірків.
П и д о р а — поденщиця у Лимарихи.
Степан Глейтюк — був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.
М а р т а — бублейниця
Устя — черевичниця
Меронія — живе при монастирі, гості у Лимарихи.
Два баси.
Й о с ь к а — жид.
Квартальний, катеринщик, міщане і люд.

ДІЯ ПЕРША

Глибокий яр. Під горою наліво гарненький домик Сірків з садком; за ним баркан і знов
якийсь садок і домик, направо — гора, баркан, а далі яр. На дальній горі видко Київ. Вечір.

ВИХІД І

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Сидять на лавці біля дому.

Явдокія Пилипівна. Бач, як сьогодні вечірню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло!
А то тим, що новий дячок гарно вичитує.
Прокіп Свиридович. Чим же гарно?
Явдокія Пилипівна. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.
Прокіп Свиридович. Так, так! Як пустить язика, то він у його, як млинове колесо, тільки бр-р-р!.. І меле разом, і шеретує...
Явдокія Пилипівна. А твій старий мне, мне той язик, як баба вовну...
Прокіп Свиридович. Прирівняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки і чита
по-стародавньому, по-божественному, а цей...
Явдокія Пилипівна. Заступається за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштує.
Прокіп Свиридович. Так що ж, що поштує!
Явдокія Пилипівна. А то, що і в церкві заживаєш табаку, мов маненький...
Прокіп Свиридович. Лопочи, лопочи; а ти заступаєшся за нового тим, що молодший.
Явдокія Пилипівна. Вигадай ще що!
Прокіп Свиридович. Та й вигадаю!
Явдокія Пилипівна. От уже не люблю, як ти почнеш вигадувати та дратувати!
(Одвернулась).
Прокіп Свиридович. Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

Стара мовчить надуто.

Не сердься-бо, моя сивесенька!
Явдокія Пилипівна. Та годі вже!
Прокіп Свиридович. Чого годі? Хвалити бога, прожили вік у добрій згоді та лагоді,
діждалися й свого ясного вечора... Да не зайдет сонце во гніві вашім...
Явдокія Пилипівна. Та я вже на тебе не сердюся! Тільки не вередуй.
Прокіп Свиридович. Ні, ні, не буду. А нам таки справді нарікати ні на що: вік пройшов, лиха не зазнали, хоча й були хмарки, та господь хранив од тучі. Єсть на старість і шматок хліба, і закуток.
Явдокія Пилипівна. А працювали ж зате як, рук не складаючи!
Прокіп Свиридович. То що ж! Хто дбає, той і має! Неперестанно трудітеся, да не увійдете в напасть! Аби чужого хліба не заїдали та з чужої кривавиці не користувалися!
Явдокія Пилипівна. Здається, уже на нас, голубе, нікому й скаржитись!
Прокіп Свиридович. А хто зна? Може, й нам перепала марно чужа копійка!
Явдокія Пилипівна. Як же гендлювати[Гендлювати — торгувати, баришникувати.] без
того? То вже нехай бог проща! Нам же треба було дбати: дочка росла — єдиначка; треба було на посаг складати.
Прокіп Свиридович. Та так, так... А наградив-таки нас господь дочкою — розумні!
Явдокія Пилипівна. І вже! Що розумні, так на весь Подол! Так не жалували ж на їх і
грошей: у який кошт та наука увійшла — страх! Скільки отій мадамі до пенціона
переплачено!
Прокіп Свиридович. А за який час? Довго там побула?
Явдокія Пилипівна. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну дитину
запакувати у науку — на муку, аж до загину!
Прокіп Свиридович. Я не про теє: мені ті пенціони і не до смаку, а коли гроші за рік заплачено, то треба було б принаймні за їх одсидіти!
Явдокія Пилипівна. Грошей шкода було, а дитини то ні, що за три місяці змарніла та
знівечилась, хоч живою в труну клади! Там уже мало того, що науками вимучили,
вимордували, та ще й голодом морили! Дитина не видержала й утекла!
Прокіп Свиридов ич. То нічого: одпаслися ж дома; одно тільки не гаразд...
Явдокія Пилипівна. Що там? Уже знов почав вередувати?
Прокіп Свиридович. Таяй мовчатиму, а тільки той пенціон...
Явдокія Пилипівна. Що пенціон?
Прокіп Свиридович. От тут у мене сидить! (Показує на потилицю).
Явдокія Пилипівна. Ти знову?
Прокіп Свиридович (зітхнув). Та й мовчу ж!

Чути знавдалі гуртову пісню:

Не щебечи, соловейко,
На зорі раненько,
Не щебечи, манюсенький,
Під вікном близенько!
Не щебечи, манюсенький,
Під вікном близенько!

Явдокія Пилипівна. А славно співають! Я страх люблю хлоп'ячі співи!
Прокіп Свиридович. Славно, славно! Завтра неділя, а вони гукають.
Явдокія Пилипівна. А коли ж їм і погуляти, як не під свято! За будні натрудяться!
Прокіп Свиридович. Той розходились би спати, а то й самі не сплять і другим не дають...
(Позіха).
Явдокія Пилипівна. То й іди ж собі спати, хто ж боронить?
Прокіп Свиридович. Та я б уже такий, щоб і лягати, та Проні ж ждемо.
Явдокія Пилипівна. А правда, чого вони так забарились? Уже й ніч надворі; ти б пішов та знайшов їх!
Прокіп Свиридович. Де ж я їх буду шукати? Та їх і кавалер проведе.
Явдокія Пилипівна. Та проведуть... кавалерів за ними, як полови за зерном, а все-таки страшно.
Прокіп Свиридович. Не бійся — не ма-ненькі. (Позіха здорово). Ой господи помилуй
мене, грішного раба свого! (Знов позіха і хрестить рота)г Чого це я так позіхаю?
Явдокія Пилипівна (позіха й собі). Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою.
Прокіп Свиридович (позіха знов). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи рот не
роздерся!
Явдокія Пилипівна. Та затуляв би рота, а то так негарно дивитись, що й...
Прокіп Свиридович. А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Явдокія Пилипівна. З якого це часу з мого рота стала верша?
Прокіп Свиридович. Та хіба ж уже не пора?
Явдокія Пилипівна. Пху! пху! (Розсердившись, пішла).
Прокіп Свиридович (почухав голову). Розсердилась моя старенька, розгнівалась; треба піти помиритись. (Виходить теж у ворота додому).

ВИХІД II

Міщане, міщанки і хор.
Хор (за коном, але ближче).

Твоя пісня дуже гарна,
Гарно ти співаєш:
Ти щасливий, спарувався)
І гніздечко маєш.
Ти щасливий, спарувався)
І гніздечко маєш.

Через кін переходить кілька пар: дівчата з хлопцями і самі дівчата; за остатніми уганя Голохвостий у циліндрі, піджаці, рукавичках. Полебезивши, одскакуе до других.

Голохвостий (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре!
Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив, — дак нема, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка,
только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не
йдьоть... Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігти шукать. (Пішов хутко яром направо).
Хлопці, хор (входять на передній кін).

А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати;
Не довелось мені в світі
Весело співати!
Не довелось мені в світі
Весело співати!

Оддалеки чути, що гурт другий співає цю ж пісню.

1-й бас. А в нас баси кращі... у них як побиті горшки!
2-й бас. Або як старі циганські решета! Усі (сміються). А справді!
Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?
1-й бас. Звичайно, братський.
2-й б а с. А я кажу семінарський.
1-й б а с. Ба брешеш!
2-й б а с. Ба не брешу! В семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!
1-й б а с. А в братському Кирило чого варт?
2-й бас. Ну, що ж? Кирило, та й годі.
1-й бас. Ет!
Степан. А хто, по-вашому, панове, розумніший у Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?
Хлопець. Голохвостий!
Степан (регоче). Ото ушкварив!
1-й бас. Попав пальцем у небо!
Дехто. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!
Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить по-ученому, що й не второпаєш!
Степан. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?
Хлопець. Чого ти присікався?
Степан. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!
Другі. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний,
освічений; таки паном діло, і ходить, і говорить по-панському!
Степан. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!
Дехто. Та годі вам за чортзна-що змагатись!
С т е п а н. І то правда, пху!
Дехто. Од міщан одстав, а до панів не пристав.
Степан. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!
1-й б а с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому...
Степан. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив — то так!
1-й б а с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх — біда!
2-й б а с. Та то ж через теє Степан на нього і гори верне.
Дехто. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.
Степан. Одбив би я йому печінки!
Д р у г і. О! Він хваткий!
1-й б а с. А в тебе уже є коханка?
Степан. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!
Дехто. Єсть, єсть...
1-й б а с. А хто?
Хлопець. Галя Лимаришина.
1-й бас. Гарна?
Хлопець. Чудо яка!
Степан. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!
Хлопець. Що ж я сказав? От напасть!
Другі. Цитьте! Он Голохвостий іде!
ВИХІД Ш Ті ж і Голохвостий.
Дехто. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували...
Голохвостий. А, хорошо, добре...
Степан (набік). Шкода, що не чув!
Голохвостий (подає декому руку, а решті кланяється згорда). Меня таки вездє
споминають: значить, моя парсона у шику!
Степан (набік). Як свиня в дощ!
Голохвостий (вийма цигарницю). Нєт лі у кого иногда сірника?
Хлопець. Ось у мене єсть. (Запалює йому). А мені, Свириде Петровичу, можна одну
взяти?
Голохвостий. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!
Дехто. Давайте, давайте! (Закурюють). Нічого собі!
Голохвостий. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки!
Каждая стоїть п'ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п'яти копеєк нема.
X л о п є ц ь. От дорогі!
Степан (набік). Бреше гладко!
Д є х т о. Ви таки кидаєте силу грошей!
Голохвостий. Чаво мінє дєньог жалєть? Главноє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!
Степан (тихо до других). Такого дворанина під тина!
Другі. І правда: надів жупан та й дума, що пан.
Голохвостий. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а
почому? Потому, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить
понімаю!
Степан (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?
Дехто сміється.
Голохвостий. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!
Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!
Голохвостий (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!
Степан. Цур дурня та масла грудку!
Д р у г і. Та годі вам!
Голохвостий. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в
мужичество!
Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!
Голохвостий. Да што ви понімаєтьо?
Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге!
Голохвостий. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і
шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.
Степан (до других). А по уму виряджають!
Голохвостий (не звертаючи уваги). От, вбзьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как
вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють!
Або вот жильотка, — здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не
потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што
піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!
Дехто. Добре на цьому знається! Нема що!
Хлопець. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!
Голохвостий. Зозуляста?! Шаталанська!
Хлопець. Що ж то значить — шарлатанська?
Голохвостий. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.
Хлопець. Та я так!
Дехто. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте...
Голохвостий. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.
Дехто. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип'ємо мокрухи-преподобниці!
Голохвостий. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!
Д є х т о. Е, ви вже дерете носа до неба!
Д р у г і. Та киньте його, цур йому!
Степан. Не знаєте хіба прислів'я: не руш добра...
Хлопець (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!
Голохвостий. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія... Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить... Одне слово, не вашого розуму дєло!
Хлопець. Що ж воно таке?
Голохвостий. Інтрижка.
Хлопець. Як?
Степан. Та кинь його, ходім!
Другі. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!
Всі пішли.

ВИХІД IV

Голохвостий сам.

Голохвостий. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія
нєту, ніякой делікатной хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігде нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно
подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, я єй пондравился... Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо.
Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка як струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, ей-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак таке уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я тобі візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіе імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав'ю такі моди алад'ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба... Та якби
запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!

ВИХІД V

Голохвостий, Проня, Настя і Наталка.

Голохвостий (зуздрівши), А ось і вони з кумпанією. Ну, Голохвостий, держись!

Проня, Настя і Наталка мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.

Голохвостий. Як би ето підойти похвисоніще, щоб так зразу шиком і пройняти? (Пробує
кланятись). Ні, не так... (Обсмикує одежу на собі),
П р о н я (наближається; за нею подруги). Голохвастов, здається?
Голохвостий (підліта). Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав
мамзелю!
П р о н я (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки дожидався: я нарочито проманіжила.
Голохвостий. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
П р о н я. Разумєеться. Єто маї близькі приятельки і сасіди.
Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.
Настя. Мені здається, що ми десь стрічались.
Голохвостий. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Наталка. Невже?
Голохвостий. Рішительно. Міня везде принімают как сваво, значить, без хвисона!
П р о н я. Там, верно, красавиць найшли порядошно.
Голохвостий. Што мне краса? Натирально, нерве дело ум і обхождєніє: делікатні
хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!
П р о н я. Разумєеться, не мужицькі: фе! Мове жар!
Наталка (до Насті). Який він гарний!
Настя. Нічого собі; тільки штукований!
Наталка. А я вас сьогодні десь бачила.
Голохвостий. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними
людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови...
Наталка (до Насті), Який він розумний та гострий як бритва!
П р о н я (до подруг), А я ж вам не казала, що первий кавалер!
Голохвостий. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Наталка. Што ви, я не куру!
Настя. І я ні; та чи пристало ж баришням?
Голохвостий. Перва мода!
П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється).
Голохвостий. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам
натиральних дамських.
П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму...
Наталка і Настя. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.
П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила...
Голохвостий. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок!
(Вийми з кишені у піджаці).
Настя (до Наталки). Ач, який ввічливий!
Наталка. Настоящий хрант.

Беруть конфекти.

П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома
ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси...
Голохвостий. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний
вкус!
Настя (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою[У р д а —
макуха з насіння конопель або маку.] трощить, а тут — пальцини.
Наталка. Це на нас критика.
Голохвостий. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий
воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струне! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасье, мигдалу... Я вже просто одпрошуюсь, — што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, треснуть — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають... Дак я вам цєлий воз...
П р о н я (ображено). Того, што на смєтник викидають?
Голохвостий. Што ви, Проню Прокоповно? І у думце не било! Як же, штоб я такой
мамзелі — і непоштительство... Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!
П р о н я. Ви так і понімайте!
Голохвостий. Ах, ах! Да я з своей сторони при полном акорде, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.
П р о н я. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія
нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млине, так што-небудь і ляпне!
Настя (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою...
Наталка (до Насті). Це вона нам вибива очі!
Н, а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!
Наталка. Ходім уже!
Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!
Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!
Наталка (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!
Проня. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!
Наталка. Нічого, ваш кавалер позбирає... докласти вам воза!

Пішли.

ВИХІД VI

Проня й Голохвостий.

П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть,
а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без
мила голите.
Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись —
необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, —
Мусатов і хранцюзька помада.
Проня. Мерси.
Голохвостий. А в тіятрі любите?
Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Голохвостий. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло... ви мущина, а я
баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо
так приятно під дубом романа читати.
Голохвостий. А ви які читали?
Проня. «Єруслана Назаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»...
Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман... вот раман, так раман...
«Битва руських з кабардинцями» — а-ах! Або — «Матильда — чилі хранцюзька
гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам!
Не видержиш дочитати!
Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола
кипєла!
Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!
Проня. Ах, ето ужасно жорстоко...
Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би-лучче самим рамана завить.
Проня. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка...
Голохвостий (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо
мне понятіє держите?
Проня (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно... Я баришня. (Набік). Ага!
Дочекалась-таки!
Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!
Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію...
Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!
Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю... Хіба не знаєте, як
безневинній дівиці стидно...
Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться...
Проня. Ах, не говоріть мінє про любов... А я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...
Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
Проня. Мерси! Только тут ноччю... при мєсяцє... так мінє моторошно цеє слухать, аж
сердце тьопається... Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать...
Голохвостий (цілує руку). Я только боюсь ро-дителів ваших, а то б давно зайшол...
Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно...
Голохвостий. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).
Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите...
Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!
Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить до хвіртки). Ламур! (Вибіги).

ВИХІД VII

Голохвостий сам.

Голохвостий. Бон-бон! (Підскакує). Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас,
Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показує кулак). Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочке у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи... Але зате ж все моє! От уджиґну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, — буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп'яточок... хр-р-р... Хап — і єсть! Хап — і єсть!

ВИХІД VIII

Голохвостий і Галя.

Галя (іде з кошиком, придивляється). От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку... Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (Зближається, щоб трохи роздивитись).
Голохвостий (зуздрівши). А, на ловця й звір біжить. (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!
Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу).
Голохвостий (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира
бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з'їм?
Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.
Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.
Г а л я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?
Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Г а л я. А справді, це той самий... Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в руки піштолєта і
простреліть тут грудь мою!
Галя. Так і повірили! Шукайте собі панночок!
Голохвостий. Дави луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж
слина котиться, — вірте!
Галя. Хороша пороша, та не для вас!
Голохвостий (розпалюючись). Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб'язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра — паровицями[Паровиця — віз, запряжений парою
волів.], да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ...
Галя. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
Голохвостий. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...
Галя. Та що — що гарні!
Голохвостий (бере її за руки). Серденько, пу-колько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Галя. Ой, що ви кажете?
Голохвостий. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов
стримить...
Галя. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо...
Голохвостий. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обніма).
Галя. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, бо кричатиму!
Голохвостий (притиски ще більше), У-ух! Пропав я! Пожар!

ВИХІД IX

Ті ж і Секлита.

С е к л и т а (зуздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє!
Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти подла! (Підскакує до Галі.

Голохвостий оторопів.

Галя (плачучи). Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака...
Секлита. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — свята та божа! Ах, обманщиця чортова,
матері хочеш очі одвести? Так і повірили!

Тим часом Голохвостий, оправившись, хоче тікати. Секлита його за поли.

А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!
Голохвостий (замішавшись). Хіба це ваша дочка?
Секлита. А то ж чия?
Голохвостий. На вас анітрішечки не похожа, у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!
Секлита. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!
Голохвостий. Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите!
Галя. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-богу, начепився вперве!
Секлета. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!
Галя (плаче). За віщо ви, мамо? Хіба я винна?
Голохвостий (набік). Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!
Секлита (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!

Галя відходить плачучи.

ВИХІД X

Секлита і Голохвостий.

Голохвостий кинувся було тікати, але Секлита не випустила піджака, так що він аж
злетів з одного рукава. Секлита тоді вхопила обома руками за жилетку.

Секлита. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я
Секлита Лимариха!
Голохвостий. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на
дім Сірків). Я вам заплачу, я багатий...
Секлита (ще дужче). А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб я рідну дитину
продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! У мене одна дитина, як одно сонце у небі!
Нащо ти зводиш її з ума?!
Голохвостий (набік). От репетує бісова баба; розбудить усю вулицю! (До неї). Та я,
єй-богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.
Секлита. Брешеш, нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!
Голохвостий. Та щоб я луснув, коли зводив!
Секлита. Докажи, докажи! Я не повірю твоєму слову: твої слова гнилі, як яблука! Ти
харциза, волоцюга!
Голохвостий. Та що ж ви лаєтесь? Я не перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ні одпроситись, ні одмолитись!
Секлита. Ти думаєш, що як я перекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю, а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хай збереться хоч уся вулиця, а
Секлита за себе й за свою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки на своєму стану, за правду стану! (Б'є кулаком об кулак). Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка!
Голохвостий (набік). От, не вирвусь! (До Сек-лити). Та, присяйбі, і не думав безчестити!

(Хоче знову вирватись).

Секлита. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!
Голохвостий (набік). Ой пропав я! (До Секлита). Цитьте! Не кричіть-бо!
Се к л и т а. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!
Голохвостий (набік). Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконниця одчиняється! Господи, ну що його робити! (До Секлити). Слухайте сюди...
Се к л и т а. Калавур!

Здалеку почувся свисток.

Голохвостий. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити). Слухайте сюди, не кричіть: я всю
правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу
сватати...
С е к л и т а. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!
Голохвостий. Та я не панич, а простий міщанин, — то тільки зверху на мені
образованность!
С е к л и т а. Брешеш!
Голохвостий. Та щоб я луснув... Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.
С е к л и т а. Якого? Петра?
Голохвостий. Еге ж, Петрів племенник.
С е к л и т а. Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?
Голохвостий. Єй-богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.
С е к л и т а. Присягнись мені, ходім до церкви!
Голохвостий. Та чи я ж чоловіка вбив, щоб серед ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, і божусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я
завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли не вірите!
С е к л и т а (бере грудку землі). Їж святу землю, то повірю! На, їж!
Голохвостий. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?
С е к л и т а. Їж, на їж, то повірю!
Голохвостий. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!
Секлита. Та ви брешете! Присягніться мені хоч на Братській!
Голохвостий. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий
лаврський дзвін, коли я брешу Секлита. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!
Голохвостий (набік). От, не одсахнусь. (Стає на коліна). Ну, хай мене поб'є Братська божа матір, коли брешу!
Секлита. Ну, тепер вірю, тепер вірю!
Голохвостий (обтрушує штани; тихо). От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав!
(До неї). Так а незабаром до вас і на заручини.
Секлита. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!
Голохвостий. Нащо мені? І свого досталь! Аби Галя!
Секлита. Так заходьте ж; раді будемо!
Голохвостий. А де ж ваша хата?
Секлита. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не
обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь!
Голохвостий. Та буду ж, буду!

Секлита виходить.

ВИХІД XI

Голохвостий сам.

Голохвостий (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу!
(Утирається). От це вскочив, так вскочив — понікуди!

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату,
наліво — в пекарню, просто — вхідні.

ВИХІД І

Явдокія Пилипівна сама.

Явдокія Пилипівна (сидить коло столу і обмахується хусткою). Ну й день! Діждалися
святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх!
(Утирається хусткою). А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе
Свири-довичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні задзвонять!
Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
Прокіп Свиридович (обзивається з кімнати). А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Явдокія Пилипівна. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса... Та чого він не йде? Скучно самій. Проня пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити... Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!

ВИХІД П

Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович.

Прокіп Свиридович (виходить потягаючись). Якось мені невірно... чи недоспав, чи
переспав... Мовби хочеться чогось — чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло Явдокїї Пилипівни). Як тобі здається?
Явдокія Пилипівна. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
Прокіп Свиридович. От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Явдокія Пилипівна. Добрий сум! Пішов в свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
Прокіп Свиридович. Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Явдокія Пилипівна. Забуркукав, мій сивесенький! (Присовується ближче і поправля йому чуба).
Прокіп Свиридович. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді
вертівся коло тебе!
Явдокія Пилипівна. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі...
Прокіп Свиридович. Та так, так! Уже давно б час!
Явдокія Пилипівна. Чого давно? Ще вони молоді! .
Прокіп Свиридович. Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки бог прибрав.
Явдокія Пилипівна. Мало чого мні: мені нічого було перебирати, а Проні треба
неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
Прокіп Свиридович. Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Явдокія Пилипівна. Хіба в неї було мало женихів?
Прокіп Свиридович. Так чому ж не йшла?
Явдокія Пилипівна. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
Прокіп Свиридович. Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому — наш би брат
краще.
Явдокія Пилипівна. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
Прокіп Свиридович. Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і
гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю;
а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Явдокія Пилипівна. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же
вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!
Прокіп Свиридович. Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили
дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи
офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа! (Махнув рукою).
Явдокія Пилипівна. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!

Чути дзвін.

Прокіп Свиридович. Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять... (Хреститься). Піти, так щось ноги болять... може, бог простить уже.
Явдокія Пилипівна. Та і Проня ж просили, щоб конешне дома були, не виходили...
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Про те вже вони знають... Либонь, гостя якогось важного приведуть.
Прокіп Свиридович. А! То давайте чаю або горілки.
Явдокія Пилипівна. Горілки і не думай, бо Проня сердитимуться, як побачать.
Прокіп Свиридович. Що ж це? Уже ні з'їети, ні спити не можна? Та це через
великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!
Явдокія Пилипівна. А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.
Прокіп Свиридович. Та одна ж, та й та нас цурається; все гримає, що ми прості,
по-мужичи говоримо; соромиться батька й матері... ох, ох, ох...
Явдокія Пилипівна. Правда, та що ж робить, коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли...
Прокіп Свиридович. Та панія ж, а не дитина!
Явдокія Пилипівна. Зате ж розумні!
Прокіп Свиридович. Ет! Отой пенціон у мене ось де! (Показує на потилицю).
Явдокія Пилипівна. Ти знов уже почав?
Прокіп Свиридович. Та й мовчу ж... Та давайте ж хоч чаю абощо!
Явдокія Пилипівна. Химко, Химко!

ВИХІД III

Ті ж і Химка.

Явдокія Пилипівна. Чи самовар готовий?
Химка. Ні, ще не ставила.
Явдокія Пилипівна. Так наставляй же зараз.
Прокіп Свиридович. Слухай, як укинеш жару, то збігай, будь ласка, у церкву до дячка та
попроси трошки табаки.
Химка. Збігай! Близький світ!
Явдокія Пилипівна. Та що це ти вередуєш! Куди ж вона, у вівтар ускочить, чи що?
Прокіп Свиридович. Та я й мовчу... Так подавай же хоч самоваря скоріще!
Химка (зачиняючи двері). Своєю душею не нагрію, як закипить, то й подам.

ВИХІД IV

Ті ж і Проня.

Явдокія Пилипівна. Де це ви, доню, ходили?
Проня. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Чи не черевики купила?
Проня (розвиває папір і виймає чепчик з червони ми стрічками). Ось що я вам, мамо,
купила. (Хоче надіти матері на голову).

Мати одхиляється.

Явдокія Пилипівна. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість
убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
Проня. Така саме мода.
Явдокія Пилипівна. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
Проня. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну
положите...
Проня. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.
Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?
Прокіп Свиридович. Правда і то — пенціон! (Чуха потилицю).
Проня. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!
Прокіп Свиридович. Жарота ж тепер.
Проня. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.
Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?
Проня. Голохвастов.
Прокіп Свиридович. Чи не цилюрник з-за Канави?
Проня. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.
Явдокія Пилипівна. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
П р о н я. Що ви знаєте?
Прокіп Свиридович. А правда, що дочка краще знають.
Явдокія Пилипівна. Та про мене.
П р о н я. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
П р о н я. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!
Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?
П р о н я. Чімпанцького треба: так водиться.
Явдокія Пилипівна. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
П р о н я. І того жалієте для дочки!
Явдокія Пилипівна. Господь з вами! Старий...
Прокіп Свиридович. Та я й нічого... Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірчєного),
П р о н я. Дайте Химці, а я напишу... та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!
Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
Прокіп Свиридович. Та вона не поміша! лишній родич у хаті.
П р о н я. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп'ється.
Явдокія Пилипівна. Та, може, ще й не уп'ється.
П р о н я. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!
Явдокія Пилипівна. Не годилося б так, бог з вами!
Прокіп Свиридович. Та вона й не прийде.
П р о н я. А як прийде?
Прокіп Свиридович. Ну, вже не знаємо.
П р о н я. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте...
Явдокія Пилипівна. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались...
Прокіп Свиридович. В пенціоні не були...
П р о н я. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений...
Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю
розумних людей!
П р о н я. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об'явленію... Я вас покличу, коли треба буде. (Виходить до кімнати).
Прокіп Свиридович. Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!
Явдокія Пилипівна. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко! (Пішла).
Прокіп Свиридович. Зате ж благородні! (Врешті дошукався до грошей). Химко! Химко!
Голос Химки (з-за дверей). Та чекайте, ще не кипить!
Прокіп Свиридович. Та йди, треба.
ВИХІД V Прокіп Свиридович і Химка.
X и м к а (од дверей). Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить...
Прокіп Свиридович. Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!
Химка. Та як же я покину самовар? Він так погасне!
Прокіп Свиридович. Та ти його розідми швидче!
Химка. У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала... махала... так тільки жевріє...
Прокіп Свиридович. А ти ще пеленою його помахай!
Химка. Дайте краще вашого чобота!
Прокіп Свиридович (скида). Правда, у халяві більш вітру. Так розідми ж хутенько та й туди збігай!
Голос Проні (з кімнати). Химко! На записку!
Химка. У мене не десять ніг, а дві!
Голос Проні. Що ти там гавкаєш? Іди, кажу!
Химка. От наказаніє! (Іде до кімнати).

ВИХІД VI

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна.

Явдокія Пилипівна (збентежено). Сестра Секлита йде! Ну, що його робити?
Прокіп Свиридович. Невже? От халепа! Скажемо, що до вечерні збираємось абощо.

Химка з кімнати біжить через світлицю в вихідні двері.

Голос Секлити (за дверима). Куди це ти, Химко?
Голос Химки. За вином якимсь.
Голос Секлити. От і добре; прицуп же й горілки, а то у вас часом нема.
Голос Химки. Не казано.
Прокіп Свиридович. Може, дати уже їй чарку, щоб швидче пішла?..
Явдокія Пилипівна. Та чому б і не дать, так. боюсь Проні; от лихо!

ВИХІД VII

Ті ж і Секлита.

Секлита (еліта з кошиком). Добривечір вам у хату!
Явдокія Пилипівна. Здрастуй, сестро!
Прокіп Свиридович. Здрастуйте!
Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
Прокіп Свиридович. До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.
Секлита. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?
Прокіп Свиридович. Не Сірко, а Сєрков!
Секлита. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!
Прокіп Свиридович. Я в своїй хаті властен і голий ходити!
Явдокія Пилипівна (приносить пляшку горілки і чарку). А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!
Прокіп Свиридович. Треба вам якось краще нас величати!
Секлита. Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков! (До Явдокії Пилипівни). Чого ти з
посудиною держишся? Станови її на стіл!
Явдокія Пилипівна. Випий, сестро, чарку, бо ми з старим зараз до вечерні виряджаємось...
Прокіп Свиридович. Та ні на кого й хати зоставити, бо й Химку заслали; то треба заперти.
Секлита. Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю! Самограя
притарабаню...
Прокіп Свиридович (до Явдокії Пилипівни). Ну, що ж тепер...
Явдокія Пилипівна (тихо), І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!
Секлита. Та чого ви там воркочете, старі? Ще не наворкотались? Вам би уже пора
скубтися! Та ну-бо, Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю!
Прокіп Свиридович. Явдохо! Знайшла Явдо-ху! Скажіть ще Вівдя! Коли б хоч дочка не
почула!
Секлита. Та ну вас з вашими витребеньками! Явдохо, чуєш! Чого ти набундючилась?
Давай мерщі горілку!
Прокіп Свиридович. Та не кричіть-бо хоч так дуже!
Секлита. Чому ні? Хіба в мене горло куповане?
Явдокія Пилипівна. Тай вуха ж у нас не позичені.
Секлита. Запаніли! Та що балакати: давай пляшку і чарку.
Явдокія Пилипівна. Та чи воно не годиться? У нас така дочка!
Секлита (бере пляшку і палива зараз чарку та є рот). Велика цяця! Носитесь ви з нею, як з бандурою!
Явдокія Пилипівна. Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!
Прокіп Свиридович. Не абиде, а у пенціоні!
Секлита. Чули ми вже це, чули! Аж очортіло!

ВИХІД VIII

Ті ж і Проня.

Проня (аж руками сплеснула). Так і знала! Що це ви, до нас у гості?
Секлита (знов випива чарку). Як бачиш, небого!
П р о н я. У нас сьогодні не прийомний день.
С е к л и т а. О? Що ж там скоїлось? У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
П р о н я. Необразованість! Не розумієте! у нас сьогодні прийому нема!
С е к л и т а. Якого прийому? Хіба нам в некрути кого оддавати?
П р о н я. З вами говорити — гороху наїстись!
Секлета. Їж, серце, та дивись, аби не збубнявів.
П р о н я. Що ж це таке? Прийшла з доброго дива, з великого чуда та й тикається?
Явдокія Пилипівна. Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?
Прокіп Свиридович. Та і «ти» казать не годиться: тепер уже старі звичаї покинули; треба по-модньому поводитись!
П р о н я. Поніма вона у моді толк! (Набік), Господи, як Голохвастов здибається тут з тіткою — пропала я!
Секлита. Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!
Прокіп Свиридович. Подуріли чи не подуріли, Секлито Пилипівно, а вже до вас позичать розуму не підемо!
П р о н я. Уже б швидче до вашої Пидори обернулися.
Секлита. А таки, небого, до неї б вам обернутись не вадило; єй-богу, спасибі скажете!
Явдокія Пилипівна. Що-бо ти, справді, сестро, верзеш? Рівняєш Проню, що розумні на
весь Подол, до якоїсь наймички!
П р о н я. Хіба їй розум завадить!
Секлита. Дуже ви заноситесь перед тіткою, та цур вам! Коли пляшка й чарка на столі, то й годі! По сій мові будьмо здорові! (П'є). Випийте хоч до мене, Прокопе Свиридовичу, викушайте! Вибачайте, що похопилася перед хазяїна, бо пелька зовсім засохла.
Прокіп Свиридович. Та це вже третя.
П р о н я (до матері). Що ж це ви зі мною робите?
Явдокія Пилипівна. Та я попросю...
Секлита. О? Третя? А я й забула лічити! Ну, викушайте ж! (Палива і подає).
Прокіп Свиридович (дивиться з страхом на Проню). Та воно конечне... (Простяга боязко руку),
П р о н я (до матері). Господи, що ж це? І він почне частуватися?
Явдокія Пилипівна. Годі, годі, Свиридовичу! Не думай!
Прокіп Свиридович. Та одну... уже б час...
С е к л и т а. То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха-ха-ха!
Прокіп Свиридович (озирається і чуха потилицю). Одну б!
П р о н я. Бо це не шинок.
Секлита. Хіба в шинку тільки й п'ють?
П р о н я. Раз у раз у шинку, а в образованих домах тільки до обіду! (Бере пляшку й чарку).
С е к л и т а. Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!
П р о н я. Не діждете!
Явдокія Пилипівна. Що це ви, сестро, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по
самовар ходили?
Секлита. Руки не одпали б!
Явдокія Пилипівна. Після пенціона?!

Проня аж тремтить од злості.

Прокіп Свиридович (до Проні), Дай мені пляшку й чарку; я замкну. (Бере, на ходу п'є дві чарки і замика в шафі).
Секлита. Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!
Проня. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
Секлита. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала
потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!
Проня. Оту й товчіть, а мене вже вчено!
Секлита. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!
Явдокія Пилипівна. Не вашого, сестро, розуму діло!
Проня (до матері). Та попросіть її на виступці!
Прокіп Свиридович (вертаючись). Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!
Секлита. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Сірки?
Адже ж старий Сірко, ваш батько, м'яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи! (Б'є кулаком об кулак).
Проня. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!
С е к л и т а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
Проня (крізь сльози). Що ж це таке? Улізла у хату, насмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!
Прокіп Свиридович. Гур, гур, гур! Тепер, Прокопе Свиридовичу, бери шапку та й тікай
мерщі з хати! (Затика вуха), ,
Явдокія Пилипівна. Чого це ти здумала дорікать мою дочку носом! Який же в неї ніс?
Який? Докажи!
С е к л и т а. Як у чаплі!
Проня. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що...
Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!
Прокіп Свиридович. Яке я хамло?
Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові
недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику[Орчик — поперечна палиця для прив'язування посторонок до упряжки.], як цуциків, а вони й губи розвішали!
Проня. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!
С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!
Проня (обступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п'яну!
С е к л и т а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди!
(Береться в боки).
Прокіп Свиридович. Ой лихо од неї станеться!
Явдокія Пилипівна. Чи ти при умі?! Проня. Бон, вон! Мужва немита!
С е к л и т а (дає Проні дулю). На з'їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!

ВИХІД IX

Т і ж без Секлити.

Проня (плачучи). Ось який ваш рід!
Явдокія Пилипівна. Та й вам би не годилось так, адже тітка.
Прокіп Свиридович. Сестра матері...
П р о н я. То й цілуйтесь з нею!
Явдокія Пилипівна. Стидно, доню!
Прокіп Свиридович. Та й гріх-таки!
Явдокія Пилипівна. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!
Проня. Баба з воза — кобилі легше!
Прокіп Свиридович. А як стане вас по Подолу славити?
Явдокія Пилипівна. Щоб вам не дісталося!
Проня. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвостов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович. Оце, боже мій!
Проня (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!

Старі повернулись виходити.

Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями,
кислицями й тхне!

ВИХІД X

Ті ж і Химка.

X и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!
Проня. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!
Химка. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!

Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.

П р о н я (схоплюється). Ач, вона, каторжна!
Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!
X и м к а. А я винна?
П р о н я. І наймичок таких дурних держите!
X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула... Чи пускати?
П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!
X и м к а. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!
П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!
Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти лементуєш?
П р о н я. Та він, жених мій... Голохвастов...
Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!
П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті... От шкандаль!
Прибирайте, мамо!

Всі кидаються прибирати;

Проня — до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки. Килима, килима дайте сюди... того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.
Прокіп Свиридович (силується). О-о! Важке у ката... Ледве й зсунеш!
Явдокія Пилипівна (з килимом). Оцей, доню?
П р о н я. Та цей; стеліть же швидче!
Явдокія Пилипівна. Засапалась і не нагнусь!
Проня. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині
прибирай!
X и м к а. Та й приберу... мов пожар... почека!
Проня. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій,
треба пукета до грудей? (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради,
чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку
картату, пожалуста!
Явдокія Пилипівна. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).
Проня (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!
Прокіп Свиридович. Ой лихо! Це каторжна Химка взяла до самоваря та й не принесла!
Проня. Та скиньте мені зараз той драний халат!
Прокіп Свиридович. Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!
Проня. І того не хочете для дочки зробити?!
Прокіп Свиридович. Та іду вже, іду...
Проня (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!
Химка. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
Проня. Кади! Кади!
Химка. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).

ВИХІД XI

Проня сама.

Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо
моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й
нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок... Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!
Химка. Чого просити?
Проня. Панича клич!
Химка. Так би й казали! (Пішла).

ВИХІД XII

Голохвостий і Проня.

Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тує части руку об руку).
Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!

Проня мовчить.

Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в
цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить
часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што
виджу вас на собственнім полу...
Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли...
Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
Проня. Авжеж.

ВИХІД XIII

Т і ж, старі Сірки й Химка.
Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.

Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною
персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).
Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна...
Дуже раді, просимо!
Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До
Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка
послухать — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте!
Проня (тонно). От кресло; прошу, мусью!

Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі
Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина — тихо.

Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що
цилюрню держав за Канавою?
Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва
коверкаєть.
Проня. Разумєється.
Явдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!
Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули... Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма...
Проня. Авжеж, образованний человєк: хіба-развє можна його рівняти до простоти?
Явдокія Пилипівна. Куди нам там?!
Прокіп Свиридович. Так, так...

Яку хвилину тихо.

Химка (од дверей). Чи зараз давати вино і шклянки?
Проня (аж схопилась). Іди собі!
Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.
Прокіп Свиридович. Гм, гм... дак ви уже цилюрні не держите?
П р о н я. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!
Явдокія Пилипівна (докірливо йому кива). І як-таки!..
Прокіп Свиридович. Їй-богу, забув... стара вже пам'ять...
Голохвостий. Нічаво... ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару — паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Явдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!
Прокіп Свиридович. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!
Проня. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або сєрка!
Явдокія Пилипівна. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.
Проня. Пхе!
Голохвостий. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли... што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і другі торгують!
Явдокія Пилипівна (до Прокопи Свиридовича). От багатий!
Прокіп Свиридович (до неї). Правда.
П р о н я. Ви очінно добрі.
Голохвостий. Мерсі! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма — вченость.
Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будєт цяця, то йому... пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
П р о н я. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Явдокія Пилипівна. О, то правда, що вчилась : не жаліли кошту: всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні... яких квіток позаводить...
П р о н я. Мамонько!
Голохвостий. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человек подиметься разумом
вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому
здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Явдокія Пилипівна. Куріть, здорові! (До старого). Ну й розумний же!
Прокіп Свиридович. Аж страшно!
Голохвостий (до Сірка). Не вгодно лі?
Прокіп Свиридович. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить...
Ну та й та-бака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки...
Проня (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого). Позвольте і мені
папіроску!
Прокіп Свиридович. Вони курять?

Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.

Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
Проня (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!
Прокіп Свиридович. Вагню!

X и м к а виходить з повною покришкою жару.

Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
X и м к а. Так і казали б, а то «вагню»...

Явдокія Пилипівна почина шукати.

Голохвостий. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами
йде в середні двері за Химкою вслід).

ВИХІД XIV

Т і ж без Голохвостого.

Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?
Явдокія Пилипівна. Та я ж мовчала...
Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
Прокіп Свиридович. Не знаю вже, як з ученими...
Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
Прокіп Свиридович. Цікаво б послухати, як то вчені...
Явдокія Пилипівна. Може б, хоч двері одчинити?
П р о н я. Та ідіть, ідіть, кажу... от наказаніє!
Прокіп Свиридович. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Явдокія Пилипівна. По-модньому ж!

Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка
підслухує з пекарні.

ВИХІД XV

Проня й Голохвостий.

Голохвостий (з папіросою). Звольте! Закуріть!

Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.

Проня. Ваша папіроска шкварчить.
Голохвостий. Ето в грудє моєй-с!
Проня. Чого?
Г о л о х в о с т и й. Од любви!
П р о н я. Ах, што ви!
Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню
Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
П р о н я (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки... Может, по кому другому; у вас стольки баришень...
Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш
би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, — і больше в нікоторому мєстє.
П р о н я. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня как пуклю! Потому відітє, какой я
погібший єсть человік.
П р о н я. Чого ж логібший?
Голохвостий. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє
завелось, што аж шипить!
П р о н я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано:
Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у
моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і
смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!
Проня. Ах, когда б же тому було правда? (Набік) Чого він навколішки не стає?
Голохвостий. Да пущай меня алад'ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік). Ну
сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена... так сталось несподьовано... я... я... вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі...
Голохвостий. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да еслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
Проня. Так дуже любите? (Схиляється до його).
Голохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток!
Проня. Ой страшно!
Голохвостий. Не безпокойтесь... обхождєніє понімаю...
П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна... буть вашою половиною. От только спросить благословенія... Папонько, мамонько!

Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.

Ні, стійте!

ВИХІД XVI

Проня, Голохвостий, старі Сірки й Химка.
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. Химка теж висовується з кухні з
пляшками і шклянками.
Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє. |
Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою
розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно
хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
Прокіп Свиридович. Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Явдокія Пилипівна. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.
Прокіп Свиридович. Тільки, тільки...
Голохвостий. Што? Может, я не ндравлюсь?
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми
луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.
Голохвостий. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою). Про другія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.
Химка пробує іти з вином, але її не пускають.
Прокіп Свиридович. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Явдокія Пилипівна. Все, все! аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, — по три
карбованці за аршин сама платила; п'ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
П р о н я. Годі вам, мамо!
Явдокія Пилипівна. Що правда, то не гріх.
Голохвостий (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки... (Голосно). Придбали ви своєй дочце, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Явдокія Пилипівна. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили...
Голохвостий. А-а!
П р о н я. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
Прокіп Свиридович. Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у
нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали...
Явдокія Пилипівна. Де там нема? Ще позаторік купила!
Прокіп Свиридович. Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.
Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как
прийдеться ждать долго.
Проня. І я б хотіла, штоб швидче.
Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, можна і на цім тижні, — як думаєш, стара?
Явдокія Пилипівна. Про мене. (Дає перстень). У мене все готове.

Проня наділа перстень на руку і міняється з Голохвостим.

Явдокія Пилипівна. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!

Молоді цілуються.

Прокіп Свиридович. Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.

Всі сідають. Пауза.

X и м к а (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа). Ай, ай! Ґвалт! Я
одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла і на самоварі гріла... а це як лусне, так і потекло!
Прокіп Свиридович. Пропало п'ять рублів!

Картина Завіса спада

ДІЯ ТРЕТЯ

Кімната Лимарихи зсередини; дуже прості обставини. Прямо — двері вхідні; направо —
до пекарні.

ВИХІД І

Голохвостий сам.

Голохвостий (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже
просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого... Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась... Резонт, Свириде Петровичу, резонт.
Да і на Галю хоч раз гляну... Ох, тольки ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що мінє хвортунить: де ж — Проня аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує).

ВИХІД II

Голохвостий і Секлита.

С е к л и т а (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?
Голохвостий. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров'я вам у вашій господі. Поздоровляю
вас з сєгодняшнім дньом.
Секлита. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і
втекли!
Голохвостий. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.
Секлита. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.

Сідають.

Голохвостий. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч... скольки у мене лиха на думці!
С е к л и т а. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!
Голохвостий. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх,
що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?
С е к л и т а. Та так, так!
Голохвостий. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?
С е к л и т а. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!
Голохвостий. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться... Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня...
С е к л и т а. Що ж? Ходіть, раді будемо... Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете... родич Свинаренків... чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?
Голохвостий. Та син же... тольки, конешно, образований, розумом вийшов на весь Подол!
С е к л и т а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не
процвиндрили!
Голохвостий. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да
при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і
палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак).
С е к л и т а. Так ви от які! Куди ж нам до вас?
Голохвостий. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Галя... то ж краса на весь Київ!
С е к л и т а. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів — аби хіть!
Голохвостий. Так, так... а де пак вона?
Секлита. На базарі ще; незабаром буде.
Голохвостий (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!
Секлита. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?
Голохвостий. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю... робочі ждуть!
Секлита. Я вас од своїх іменин не пущу...
Голохвостий. Невже ваші сьогодні іменини? От бог напутив! (Набік). Це, однако, погано: сюди натешеться гостей... (До Секлити). Поздоровляю ж вас з святими вашими
іменинами! (Цілує). Дай боже вам щастя і здоров'я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує).
Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!
Голохвостий. Так тепер уже звиняйте... А от з неділі мені будєть йогда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как бог благословить...
Секлита. Заходьте, заходьте, просимо...
Голохвостий (встає). Так уже на цей раз прощайте.
Секлита. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?
Голохвостий. Нікогда... (Про себе). Впрочем, запіканка і пироги... (Вголос). Ну, развє одну чарку можна.
Секлита. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (Пішла).

ВИХІД III
Голохвостий сам.

Голохвостий. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать... Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля... когда б тільки весілля одбути, а там — хоч голову свою заставлю, а... ух, пипонька, пуколька моя!

ВИХІД IV

Голохвостий і Галя.

Галя (входить, нап'ята платком). Пидоре! Забери там яблука! Ой хто це?
Голохвостий. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!
Г а л я. Це ви?
Голохвостий. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко!
(Бере за руку).
Галя. Ох лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде...
Голохвостий. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала...
Галя (вириваючи руку). Так і повірили!
Голохвостий. Та не пручайтесь-бо, потому што у мене аж печінки пручаються!
Галя (виривається). Пустіть-бо! (І вибіга).

ВИХІД V

Голохвостий сам.

Голохвостий. Виприснула... Хистка, як лозиноч-ка, в'юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном... Єй-богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!

ВИХІД VI

Голохвостий і Секлита.

Секлита (з горщечком і пляшечкою). Ну, спочатку покушаите моєї настояночки на
горіхових листях та оцими пиріжками закусіть, з потрібкою...
Голохвостий. Викушайте ж самі!
Секлита. Пошли ж вам боже, чого ви бажаєте, а моїй Галі долю щасливу! (П'є і знов
налива).
Голохвостий. Дай боже! З іменинами вас поздоровляю! (П'є). А-а! Оце горілка так так!
Мов вогнем по жилах пішла! Та й пиріжки ж до того, дай вам боже здоров'я! (їсть).
Секлита. Та по первій же ніхто не закусює; викушайте другу! (Налива).
Голохвостий. Е! Да так же я і не встану! (П'є).
Секлита. То й добре; гостем дорогим будете!
Голохвостий. Да я дуже б радий, у вас так, знаєте, по душє... там только мине... Та трошки можна... (Дивиться в вікно). Онде й Галя пішла.
Секлита (стука в вікно). А йди лиш сюди! Де ти там у гаспида тиняєшся?
Голохвостий. По хазяйству, певно, бігаєть?
С е к л и т а. О, вона упадлива!

ВИХІД VII

Ті ж і Галя.

С е к л и т а. Де ти там баришся?
Галя. Забігала до сусідки Лукери: посуди треба.
Голохвостий. Здрастуйте, доброго здоров'ячка! Вся душа моя стрепенулась, как зачув я ваш ангельський голосок, мов дискантів найкращих у концерті...
Галя (подає руку). Ви смієтесь...
Голохвостий. Єй-богу, і в думці немаєть: я, Ганно Івановно, з чесним заміренієм
прийшов.
Г а л я. Я не знаю про що.
Секлита. Бач, мов і не зна, мов і не рада! А до сього торгу давно й пішки! Щастя твоє, що так склалося, а то б було!
Галя. Мамо, хіба я в чім винна?
Секлита. Та годі, годі! Нічого мені ману пускать, очі одводити. На ось горня та почастуй варенухою дорогого гостя, та поговоріть любенько, а я сама за посудою збігаю!
(Виходить).

ВИХІД VIII

Галя і Голохвостий. Галя наливає варенухи.

Голохвостий. Чого ти цураєшся мене, моя рибонько, хіба-развє я не любий тобі?
Галя (подає чарку). Я вас боюсь... Що це ви задумали, чого ви мене чіпаєте?
Голохвостий. Задумав, моя куріпочко, хоч кишки собі вимотать, а тєбя добути, потому
улюбльон, як окроп кипить...
Г а л я. Я вам не пара... Ви б краще не в'язали мені світа... зараз проміняєте на яку-небудь панну!
Голохвостий (випивши). А-а! З ручок твоїх солодша од меду й од канахвет! (Бере за руку й хоче обняти).
Галя. Пустіть!
Голохвостий. Щоб я тебе проміняв? Ні за яку кахвюру! Так би й задавив! (Обніма), Галя
(вириваючись). Ой що ви?

ВИХІД IX

Ті ж і Секлита.

С е к л и т а. А! Договорилися, значить.... Ну, й помагай вам боже!
Голохвостий (набік). Знов піймала! Вона, здається, за дверима підслухувала!
Г а л я (з сльозами). Що ж я, мамо, — начепився!
Секлита. Та годі вже, годі, тепер нічого... От готуй лишень страву, бо вже куми йдуть...
(До Голохвосто-го). А вас уже тепер не пущу з хати од страви, як хочете!
Голохвостий. Та я б радніший, Секлито Пилиповно, і ночувати, когда б не... (Набік),
Попався жучку в ручку.

ВИХІД X

Ті ж, куми й Пидора.
В хату входять Марта і другі міщанки, деякі з кошолками, деякі убрані в празникову
одежу.

Марта. Добридень вам, Секлито Пилиповно! З днем вашого ангела поздоровляємо вас.
Дай вам боже, чого ви тільки забажаєте собі з неба, а вашій дочці пошли боже гарного жениха!

Цілуються.

Секлита. Сідайте ж, щоб старости сідали в мене: може, вашими молитвами...
Голохвостий (набік), Впрочем, начхать: якось-то буде! (До міщанок). Та й набралась же вас повнісінька хата: знаєте, де раки зимують!
М а р т а. А ви, паничу, хіба не знаєте?
Голохвостий. Зуби проїв!
Другі міщанки. Та й жартливий же оцей язикатий панич!
Марта. Не зачіпайте нас, бо як причепимось всі, то мусите нам ставити могорича!
Голохвостий. А зачіпайте меня, я очінно люблю, як меня молодиці зачіпають... але только молоді, чорноброві, такі, що тільки моргни...
Деякі міщанки. Хі-хі-хі! Зачепи його!
Секлита (до гостей). Але чого ж ви стоїте? Сідайте, кумо, сідайте, свахо, сідайте, кумасю, прошу покорно, кумко! (У двері). Пидоре, Пидоре! А винось сюди столи, розставляй серед хати, щоб нам було просторніше їсти, балакати й пити.
Голохвостий. От і я поможу! (Біжить і вносить з Пидорою столи). Та повертайся,
Пидоре, так прудко, як я, а то ледве трусить...
П и д о р а. За вами й похопишся?..
Голохвостий (тихо до Галі), Пипонько моя! Щіточко, манюсенька!

Галя одходить.

Секлита (до Галі). Що це ти, Галю, стоїш, мов неприкаяна? Застилай столи та подавай
пляшки та чарки, а то мої кумочки заскучають.
Голохвостий. Ой, ой! (Зітхає). Де б уже не заскучали без чарочки?
М а р т а. З вами заскучаєш?
Голохвостий. Значить, можу знайти забавку?
М а р т а. Та одчепіться! (Штовха ліктем).
Деякі міщанки. Ха-ха-ха! Ну й панич!

Пидора й Галя ставлять на столі всяку страву, пляшки й чарки.

Секлита (бере пляшку). Вип'ємо ж по чарці за живих і за мертвих! (Налива і п'є). Щоб
живим жити і не вмирати, а помершим, коли померли... (Шаха рукою).
Голохвостий. Бодай не вставати!
Всі. Ой хто видав так говорити! Оце так!
Секлита. Глядіть лишень, ви великорозумні! Мертві лежать на Щекавиці та нікому не
шкодять, а живі часом дуже, дуже шкодять! (П'є).
Голохвостий (налива чарку). Про мене, вип'ємо і за здоров'я мертвих. Пошли боже з неба, чого нам треба! Помершим чарку, а нам горілка! (П'є),

Секлита ходить круг столу, налива всім і сама п'є, частує. Подають пироги, страви на стіл. Всі п'ють і їдять.

Одна міщанка. Даруй же боже цей празник проводити, тамтого року діждати!
Марта. Щоб ми діждали в добрім здоров'ї пити і на той рік; а я вже забігала до сусіди та хильнула чарку, другу... та трошки й веселенька!
Секлита. То й добре! На здоров'ячко!
Голохвостий (налива собі знов),

А звідки ти?
—З Ромна!
— А білет єсть?
— Нема.
— В тюрму, шельму!

(Марті). Позвольте з моїх рук!
М а р т а. Ще з вами не покумалися!
Голохвостий. Што ж, покуматися не штука!
С е к л и т а. Сідайте ж, кумцю, до гурту!
М а р т а. Е, де вже там сидіти! Мені аж танцювати хочеться, так весело!
В с і. То й танцюй!
Голохвостий. Валяйте, без хвисону!
М а р т а (приспівує).

Уберуся, молодая, в новенькі сап'янці
Та винесу я бублики на базар уранці.
Ой бублики гаряченькі, ой бублики свіжі,
З таком, з маком і з яйцями, ще й смачні до їжі!

Голохвостий. Славно! (Знов чарку). Ех-х! (Притупує).
М а р т а.

А до моїх до бубликів кавалери-паничі
І моргають брівоньками й зазирають, мов сичі!
Сюди, сюди, до бубличків великого смаку,
Ой паничі, з маком, таком, попичі й без таку.

Голохвостий (пританцьовує). , Ой не бійся, пригорнися — з таком, серце, з таком!
Секлита. От люблю за веселий звичай! От люблю! (З чаркою). Сідайте ж!
М а р т а. Та й сяду ж.

ВИХІД XI

Ті ж і Устя.

Устя (заліта з кошиком і прямо у скоки).
Дивітеся, чоловіки,
Які в мене черевики!
Це ж мені панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив!
А панчохи паніматка дала,
Щоб я гарна молодичка була!

Голохвостий (розпалюючись). У-х! Валяй без титулу! Стрижи! (Скида піджака і йде в
танець).
Голохвостий і Устя (разом).
Устя.

Гоп, чуки! Чуки, чуки!
Гарні в мене черевики!
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив мені черевики,
Закаблучки не так!

Голохвостий.

Черевички невеличкі,
За цілого п'ятака.
А щоб же ти, молоденька,
Вибивала тропака!

Устя й Голохвостий (разом).

Гоп, гоп! Чуки, чуки!
Гарні в мене черевики!
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду.

(Танцюють).
Всі. Ну й танцюють ловко. А панич як бісик! Славно!
Устя. Ху! Цур йому, утомилася! Оце я з іменин іду... Так уже частували та поштували, що й боже! Біжу вже до вас та й підскакую, а тут, чую, співи: нате ж і мій глек на капусту!
Секлита. Спасибі, що згадала мене, стареньку куму!
Голохвостий. І це кума? Та вашими кумами можна Дніпро загатити і Чорторий закидати!
Єй-богу, правда!
Секлита. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Голохвостий. Та хай всохне, чорт його бери!
М а р т а. Ну й моторний же хлопець!
Устя (до Секлити). Де ви такого вискіпали?
С е к л и т а. Гм, гм! Не скажу! Нехай вам кортить.

Голохвостий частується і хихика з міщанками.

ВИХІД XII

Ті ж і Степан.

Степан (до Секлити). Поздоровляю вас із святими вашими іменинами! Дай боже всякого
щастя, і благополучія, і многая літа! (Цілує руку).
С е к л и т а. Спасибі, що не забув!
С т є п а н. Де вже нам забувать!
С е к л и т а. І-і, тепер такий світ настав! (Одійшла).
Степан (поклонився всім і тихо до Галі) Здрастуйте, Ганно Івановно!
Галя. Здрастуйте! (Подає руку).
Степан (зиркнувши на Голохвостого), Чого цей ланець тут?
Галя. То, Степане, горе моє!
Степан. Як? Що таке?
Галя. Та, либонь, свата мене, а мені хоч у воду!
С т є п а н. А мати що?
Галя. То ж моє нещастя, що мати за його: багатий...
Степан. Який він багатий? Шарлатан! Його оце Йоська-жид мав у тюрму посадити.
Галя (радимо). О, невже? А він тут ману пуска.
Степан. Та я зараз так його огрію, що очманілим вискочить!
Галя. Бога ради: не чіпайте тут! Не знаєте матері? Вона так і не повірить, ще вас вижене з хати!

ВИХІД XII

Ті ж і Меронія.

М е р о н і я (вся в чорнім, зап'ята в хустку по-чернечому). Поздоровляю вас з іменинами, з янголом. (Глянувши кругом). Ой як у вас весело! Ой спокуса моя! (Щось шепче).
Голохвостий (до Марти). А ето хто? Черниця?
М а р т а. Та то вона зверху тільки!
Голохвостий. Значить, бонджур, калісон, мерсі!
Ус т я. А це по-якому?
С е к л и т а (встає). Сідайте ж, сідайте! Дорогим гостем будете!
М е р о н і я. Ой боюсь гріха!
Голохвостий. Гріх у міх, спасеніє в торбу!
М є р о н і я. Ой тут ще скуситель! Пригрішеніє моє!
С е к л и т а (підносить чарку). Випийте, кумцю, гріха збудетесь.
Меронія (бере чарку). Ой лишенько! Ой гріх мій! Що ж то буде, як довідаються печерські про це гріховне зборище?
С е к л и т а. Хто там довідається? Свої! Пийте ж, не шепотіть так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другі руки!
У с т я. Та пий у мою голову.
Меронія. Ой не видержу! Куми скушають, як ті чорти! Простибі й спасибі! (П'є),
Голохвостий (схоплюється).

Ой черничко ж моя,
Шепотушко моя,
Дай з тобою покручуся,
Коли ласка твоя! (Обніма і крутить її).

Меронія. Ой, ой! Отиді, сатано!

Головохвостий цілує її.

Ой пропала я! Аки геєна огненна... Хоч і на Печерськ не вертайсь! (Обтира губи).
Міщанки. Ха-ха-ха! Ну, й не шибеник оцей панич?!
Другі. Як вогонь! А гарний!
М а р т а (до Секлити). Та скажіть-бо, хто це?
С е к л и т а (одводить Марту і таємно). Я сьогодні два празника справляю: іменини й заручини! Отой красень, Голохвостий, жених моєї Галі. Капосна дівка зловила такого жениха, що мій покійний Лимар проти його як свиня проти коня.
М а р т а. Гарний, гарний!
Секлита. І багатий... Тільки, серце кумо, не кажіть нікому, бо, може, ще з того сватання весілля не буде. (Цілується і одходить до гостей).
М а р т а (кличе Устю набік). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний панич сьогодні заручився з Галею. Тільки нікому, нікому не кажи, борони боже! Такий приказ! (Одходить між гурт).
Устя. Побий мене святий хрест, як скажу!
М е р о н і я (наближається). Про що це вона вам шептала?
Устя (тихо). Оцей панич сьогодні заручився з Галею, тільки нікому не кажи, щоб ніхто не знав, чуєш?
М е р о н і я. Ой гріх! Та мовчатиму, мовчатиму... Заціп мені язик, святий Мовчало!

Одходять і починають шептать одна одній на вухо, ті дивуються, здвигують плечима.

Степан (почувши, про що шепочуть). Ніт, так і тут! Видержать більше несила... Того й дивись, що з кулаками кинусь, краще піти! (Вголос до Секлити). Прощайте, Секлито
Пилиповно!
С е к л и т а. Чого се ти? Куди?
С т є п а н. Та там робота єсть...
С е к л и т а. Та посидь ще: закуси, випий!
Степан. Спасибі, у вас і без мене багато: ми вже залишні будем!
С е к л и т а. Як знаєш... (Одійшла).
Степан (до себе). Ну, вже або виведу тебе на чисту воду, або голову провалю! (Хутко
виходить).

ВИХІД XIV

Ті ж без Степана.

С е к л и т а. Що се ми сидимо, пхаємось коло столу, мов вівці! Сядьмо, куми, долі!
Деякі. А сідаймо, сідаймо, бо вже деякі на стуль-ці не всидять!
С е к л и т а. Пидоре! Давай килима! Простилай долі столи ті одсовуй к бісу!

Пидора стеле килима, Марта бере стільця і ставить посередині.

Устя. Ви, свята імениннице, сідайте посередині на стільчику, а ми сядемо й долі кругом вас.

Сідають; Секлита на стільчику.

Всі. Ви, імениннице, наше красне сонце, а ми ваші ясні зорі.
Голохвостий. Де ж мені, ясному місяцю, притулитись?
М а р т а. Е, такому місяцю не на небі місце.
Голохвостий. Чому? Преподобниці не приймуть?
Устя. Преподобниці, може, й приймуть, а що святі, то виженуть!
Голохвостий. Та сідайте-бо хоч ви, Галю, коло мене!
Секлита. Сідай, сідай! Тепер уже можна! Бачите, яка парочка? Поздоровляйте: це жених і молода; Голохвостий посватав.
Галя. Мамо! Не робіть цього... слухайте, що я вам скажу...
Секлита. Після! Мовчи тепер та дині.
Голохвостий (набік), Що це вона, здуріла? Привселюдно меня об'являєть женихом! От
тобі й раз, досидівся! Тепер почнуть язики чесати!
Міщанки (до Голохвостого). Бачите, а ви мовчите...
Голохвостий (замішавшись). Та то ще тольки так, між нами... розговор був... Когда ще судить бог сватов прислати...
Секлита. Що там сватів! От повеличайте їх, кумочки мої, та й заручини зап'ємо! Правда, гарна парочка?
Голохвостий (набік). Оце взяла в лещата!
Усі. Гарна, гарна, як вугірочки! Поздоров боже!
Всі (співають).

Де ж був селезень, де ж була вуточка?
Селезень на ставку, а вуточка на млинку!
А тепер вони в, однім болоті,
П'ють воду, їдять ряску по своїй охоті.
Де ж був Свиридко, де ж була Галочка?
Що Свиридко у батька, а Галочка у неньки!
А тепер вони у одній світлиці,
Їдять з медом пухкі книші й паляниці,
П'ють вино й варенуху, обоє раденькі!

Секлита. Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Секлиту
Лимариху!
Всі (співають).

І лід тріщить, і комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
І кумочко, і голубочко!
Звари мені порося, щоб і юшка була.
І юшечка, і петрушечка!
Кума моя, люба моя, моя душечка!

Секлита. Ой не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу! (Втира сльози). Так ви
розжалобили, так розтривожили! Ой бідна я, сирота; цурається мене рідня моя: ніхто з Сірків і в хату не плюнув через отого чорногуза Проню!
Голохвостий (схоплюється, мов опечений). Хіба вам Сірки рідня?
Секлита. Сестра рідна... А та носата — небога!
Голохвостий (набік). От влопався!
С е к л и т а. Якже, багатирі, запаніли! На бідний рід їм начхать тепер! А все через оту дурноголову!
Голохвостий (набік). Ну, пропав тепер, навіки пропав!
С е к л и т а (плаче). А мене не має не тільки за тітку, а навіть за наймичку, та ще кричить, що од мене гнилицями тхньоть, горілкою смердить! Така у мене небога! (Хлипа).
Голохвостий. Що його в світі божому робить? Просто вже й ума не приложу.
М а р т а. Та я б їй, отій вашій Проні!..
Секлита. А ти ж думаєш як? Секлита Лимариха їй подарувала? Ого! Не на таку напала!
(Береться в боки). Та я отой носатий пенціон так одманіжила, так вишустрила на всі боки, що аж баньки повитріщали! Плюнула межи очі та й зацурала: ні я, ні Галя й ногою до смерті не будемо!
Голохвостий (набік). Слава богу, вони, значить, в сварці! Мов світ мені піднявся, аж од серця одлягло!
М а р т а. Авжеж, чиста сова!
Устя. Чапля!
Голохвостий (підходить). Жаба кислоока!
С е к л и т а. А ти її знаєш?
Голохвостий. Та видів раз отого штурпака!
Секлита. Вже іменно! Нехай її курка брикне!
Устя. Хай її лунь вхопить.
М а р т а. Хай її п'ятниця свята покара!
Голохвостий. Холера на її голову!
Секлита. Анахтема, анахтема, анахтема!
Всі (хором). Анахтема, анахтема, анахтема!
Секлита. Пху на неї, та й годі!
Всі. Пху, пху, пху! На неї, сатану!
М а р т а. Годі, цур їй, пек!
Устя. Будемо веселі як перше!
Секлита. Ну, лихом об землю! Гуляймо цілу ніч!
Меронія. А мені на Печерськ!
Секлита. К бісу! Гуляймо, поки ноги держуть, а то й поснемо отут! Завтра неділя. Нікого не пущу!
Чути оддалеку катеринку.
Голохвостий. От якраз до ладу: явилась на виручку! Треба тут їх так замакітрити, щоб на завтра й ноги одкидали! Закликати катеринщика ще! (Вибіга).
М а р т а. Е, тітко, в роду не без потвори! Є і в мене родичка... та... не хочеться тільки розказувати.
Всі. Та кажи, кажи! Чого жалувати таких псяюх!
М а р т а. Так стіни слухають!
Д є х т о. Та ми кочергами повигоним стіни ті з хати!
Устя. Знаю я, про кого мова мовиться...
М а р т а. На злодієві шапка горить! Знає, про чиє кодло іде річ!
Устя (схоплюється). Про наше кодло! Ну що ж, кажи!
М а р т а. Не чіпляйся, Усте, бо скажу, так і крикну на всю хату!
Устя. Кричи, кричи, шелихвістко!
М а р т а. Не злякалась, псяюхо, не злякалась! Твій рід стоїть отут мені у печінках! Як уступила твоя сестра, Степанида, до брата в хату, то неначе братові й мені на шию наступила. Ви всі такі!

Катеринка входить.

Устя (сікаючись). То й ми всі такі? То й я така?!
М а р т а. То й ти така й твоя мати була така!
У с т я (з кулаком). Яка ж була моя мати?
С е к л и т а. Та годі вам!
Другі міщанки. Уже завелись!

Катеринка заграла польку, і всі зразу втихомирились.

ВИХІД XV

Ті ж і катеринщик.

В с і. Хто це музику найняв?
Голохвостий. Ето я; це я найняв, щоб Секлиті Пилиповні веселіщі були іменини! Как
маєте лаятись, давайте лучче гулять!
Всі (схоплюються). Давайте, давайте краще танцювати! От весело!
Секлита. Авжеж, танцювати! Розступіться, куми мої милі: Секлита Лимариха ґуля!

Всі розступаються, Секлита посередині.

С е к л и т а (розставивши руки). Куми мої, голубки мої, Секлита Лимариха ґуля! (Почина
танцювати).
Голохвостий (скида жилетку). Ех, мамзель, бонджур! Валяй метелиці! (Почина садити
проти Секлити гопака).
Усі.

Ой на дворі метелиця,
Чому старий не жениться?

М є р о н і я. Ой гріх, ой скушеніє! (Становиться і сама в коло).

Завіса спада

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Світлиця у Сірків, та ж, що і в 2-й дії.

ВИХІД І

X и м к а сама.

X и м к а (прибира хату). Другим людям неділя, а тобі нема ні неділі, ні свята у цих хазяїв!
Весілля, бач, справляють! Ще й не видано, й не чутно, щоб таке було хапане весілля:
шити, мити, білити — завтра Великдень! Щось не певне... А тут через них і ніг під собою не чуєш: увесь двір підмела, ще й піском підсипай та травою труси, бо, бач, велика пані поїде вінчатись! Багато таких панів, та на греблю нікому! Он ще підлоги вигадала оливою мастити, та ще кадить заставить. А остобісіла вже вона мені, хоч би вже швидче йшла до дідька в болото!
ВИХІД ІI


Химка й Сірко.

Прокіп Свиридович. Піймай, Химко, собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не
кинулась на кого та не полатала литок.
X и м к а. Хіба я собака? Хіба в мене собачі ноги, щоб я ще вам за псами ганяла?
Прокіп Свиридович. Та й я не підбіжу. Ти молодша, у тебе й ноги прудчіші.
Химка. Підтоптала вже за вашими примхами, що хоч на плечі бери!
Прокіп Свиридович. Та ну-бо, Химочко, піймай, будь ласка! Візьми шматок хліба,
примани Рябка та й насядь!
Химка. Спасибі вам! Сідайте вже краще ви на його, коли вам нічого не шкода.
Прокіп Свиридович. Та ходім і я поможу, тільки не лайся, та повідчиняй мені вікна й
ворота, нехай люде дивляться!
Химка. Щоб поналазило їх і в двір, і в хату та щоб пообкрадали ще!
Прокіп Свиридович. Ну, що ж робить! Один тому час, що й батько в плахті!
Химка. Ет! (Виходить).

ВИХІД III

Проня сама.

П р о н я (виходить у білій вінчальній сукні, у білих квітках, обвішана цяцьками). Аж не стямлюсь од радості, що таки, хвалити бога, діждалась свого свята! А який же гарний жених! Сиділа, сиділа, так зате ж висиділа! Образованний, модний, душка, чисто, як огірочок! Як я улюбльона, аж горить у мене все всередині, а серце тільки — тьох, тьох! Не знаю вже, чи й доживу до вечора... Як я пригорну його, як... Ой, ой, як здумаю... Когда б только скоріще! (Закрива очі рукою). Ото-то будуть усі заздрити! А я так під руку з ним та на них тільки: пхе, пхе, пхе! А шлейфом шелесь, шелесь, шелесь! На Хрещатику такою панією сяду; та все по-модньому, по-хранцюзькому... (Пішла по хаті і стала перед дзеркалом). Чи не вкоротив він мені шлейфа. Єй-богу, вкоротив, жидюга, вкрав! І казала ж мамі, щоб оддали на Хрещатику, так хіба ж з тією простотою зговориш! Ой лишенько, і це ж не по-модньому! Хто ж так високо талію робить? Ні плечей, ні грудей! А по моді усе должно бути на виставці! (Походжа павою). Пхе! Тут тільки тхне чимсь? Оливою од підлогів, пхе! Химко! Химко! Кади мені швидче по хатах, та більше, та поодчиняй вікна!
Химко, Химко!
Голос Химки. Та чую, не позакладало...
П р о н я. Так повертайся ж швидче. Піти ще по двору проходитись, хай дивляться та губи кусають! (Виходить).

ВИХІД IV

Химка й Устя.

X и м к а (входить з смолкою). Уже повіялась, шелепа! От уїлась! Хоч би вже тебе
викурити оцим куривом!
Устя (вбіга з кошиком). Добридень вам, з неділею будьте здорові! А де старі Сірки?
X и м к а. Та там десь колотяться...
Устя. Чого ж то? А Проня де?
X и м к а. А, і не питайтесь!
Устя. Чого це ваші до Секлити на іменини не прийшли? А там сватання було: просватали Галю за Голохвостого.
Химка. Тю на вас! Устя. Ти, дівко, не тюкай, а слухай! Пропили ми навіки Галю, а Голохвостий найняв катеринку та аж сюртука скинув, так вибивав тропака.
Химка. Брехня!
Устя. Що ти мені брехню завдаєш? Стара вже я, дівко, щоб брехати; то, може, твоя мати брехала, як на лавці лежала!

ВИХІД V
Ті ж і Марта.

М а р т а (засапавшись). Добридень вам! А де ваші? (Глянувши на Устю). Уже випередила:
от довгонога чапля! (До Химки). Чи ви знаєте, що Секлита Лимариха заручила уже Галю з Голохвостим?
У с т я. А що, не казала? Брехня?
Химка. Та що це ви мелете? Про якого Голохво-стого?
Устя. Про Голохвостого — цилюрника, сина того, що за Канавою був!
Марта. Та він же один на весь Подол; другого Голохвостого немає!
Химка. Так той же самий Голохвостий сьогодні вінчається з Пронею!
Устя і Марта (сплеснувши руками). Що ти? Невже?
Химка. Та хіба не бачите, які тут прибори йдуть до весілля... Через них уже мені хоч руки й ноги одкидай!
Устя. Матінко моя, оце штука!
М а р т а. Ну й бешкет!
У с т я. Та чи ти часом не дуриш нас?
X и м к а (показує у вікно). Та он гляньте, як по двору походжа наша пава; пишається, мов верша в болоті!
Устя (глянувши). Ой ненько моя! Єй-богу, в білій сукні, ще й у квітках!
М а р т а (за нею). Справді, справді! І хвату почепила!
Устя. Так побіжім зараз до тітки Секлити сказати!
М а р т а. А побіжім! От буде халепа!
Устя. А буде! (Стикається лобом з Меронією).
X и м к а (сміючись). Ну, тепер уже піде баталія!

ВИХІД VI

Ті ж і Меронія.

М е р о н і я (спотикаючись і шкандибаючи). Оце летять! Так штовхонули, аж тім'ям об двері ударилась! (Господи Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас!
X и м к а. Амінь!
Меронія. Чи чули? Галю просватали за Голохвостого!
М а р т а. Спізнилась!
Устя. Він, чуєте, сьогодні вінчається з Пронею!
Меронія. Ой гріх який!
Марта і Устя. Ми йдем до Секлити зараз звістити.
Меронія. І я з вами. Ой не біжіть тільки так, бо я не зійду: у мене ноги покалічені! Ой не біжіть-бо! (Вибіга за ними).
X и м к а (сміючись у вікно). Та пождіть-бо, бо впаде! Ну й оказія! Ох зух! На двох
вінчатись хоче! Чистий салтан! Ха-ха-ха!

ВИХІД VII

Химка, Настя і Наталка. Настя й Наталка виходять повбирані, але по-міщанськи.

Настя. Добридень вам! А Проня прибралась уже?
X и м к а. З досвіта ще!
Наталка. А де ж вона?
Химка. Та отам десь пошелепалась замітати двір. (Виходить).
Настя. А я, знаєш, не хотіла після того вечора й приходити до тієї принді; та уже просила боже як!
Наталка. І мене теж; ще й стара Сірчиха приходила. Так я уже подумала, бог з ними! Ну й Настя ж оцій Проні! І чим вона взяла?
Настя. Кислим оком та довгим носом.
Наталка. А вже правда! І де в його ті очі були?
Настя. Звичайно, за гроші бере.
Наталка. То вона його заманила своїми гарними приборами та брансолетами.
Настя. Дай мені, серце, покій! Хіба вона вміє й прибратись до ладу? Поначеплює,
понавішує, мов на куделю вовни, та й повертається, як індик, і все оте на їй, як на корові сідло...
Наталка. Іменно, як на корові сідло...
Настя. А з того ганчір'я ще й пика вигляда, що за три дні не одполощеш!

ВИХІД VIII

Ті ж і Проня.

П р о н я (входить і поважно вітається). Здрастуйте вам.
Наталка. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!
Настя. Чудо, чудо! У вас таки смаку як у тії кралі.
Н а т а л к а. Та яке модне!
П р о н я. У первому магазині на Хрещатику шилось.
Н а т а л к а. А як до лиця все вам, хоч малюй!
Настя. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!
Проня. Мерси за компліман!
Настя (до Наталки). Не передавай куті меду!
Наталка (до Насті). Та чорт її бери! (Вголос). Ой ненько, моя матінко! Який же у вас, Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!
Настя. Чи справжні ж?
Проня. Авжеж!

ВИХІД IX

Ті ж і Явдокія Пилипівна.

Явдокія Пилипівна (вибіга з пекарні у чепчику і в довгім платку). І де ж би то не справжні, коли! 3а каблучку ту на руку, чи як її, дала двадцять два карбованці, а за сережки аж сімдесят п'ять, своїми руками дала!
Настя. Ого! Сімдесят п ять!
Н а т а л к а. Ой мамо моя!.
Проня. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!
Явдокія Пилипівна. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!
Проня. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!
Явдокія Пилипівна. Як-то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!
Настя. Позаторік ще?
Явдокія Пилипівна. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!
Проня. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!
Явдокія Пилипівна. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. (Іде в кімнату).
Проня. Та що ви розносились, неначе не носили зроду шовкового?
Настя і Наталка. Покажіть, покажіть; ми ще не бачили!
Степан (з-за вікна). За кого Сірки віддають дочку?
Г о л о с. За якогось цилюрника.
Степан. Невже за Голохвостого? Жид, значить, правду казав.
Явдокія Пилипівна (таска цілий жмут всяких суконь). Осьде, гляньте яке!
Настя. Чудесне! Широке та добряще! (Маца).
Наталка. Ой яке гарне! Як шелестить!

Юрба всякого роду людей натовпом лізе до вікон, а дехто й до дверей.

Проня. Мамо, що ви робите? Гляньте на вікна!
Явдокія Пилипівна. Нічого, доню, нехай люде дивляться, який посаг даємо за дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!
Настя. Чи шовкове, чи бавовняне?
Явдокія Пилипівна. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже
залежала матерія.
П р о н я. Ви не знать що, мамо!
Явдокія Пилипівна. Чого? Єй-богу, правда!
Голос (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!
Парубок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!
Дівчина. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!

Сміх.

П р о н я. Чуєте, який ярмарок завели?
Явдокія Пилипівна. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.
П р о н я. З мухленталену.
Явдокія Пилипівна. Еге ж.
Голос (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить...
П а р у б о к. От би мені, бра, на штани!
П р о н я. Зачиніть вікна!
Явдокія Пилипівна. Нехай дивляться: один тому час!
П р о н я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.
Явдокія Пилипівна (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі
хусточки до носа.
П р о н я. Ви ще й сорочки принесіть!
Явдокія Пилипівна. І принесу, тут нема сорому: діло світове!
Н а т а л к а. Ой які ж гарнесенькі!
Парубок (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!
Міщанки (з дверей). До твого носа й пристало!
П а р у б о к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!
П р о н я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!
Явдокія Пилипівна (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім
вистібали.
Настя. Славно! Та велике яке!
Наталка. Тут і трьох можна вкутати!
Міщанки (з-за дверей). Я б під таке полізла!
П а р у б о к. Та й я б, якби попросили...
П р о н я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко,
зачиняй вікна та повинось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї
кімнати...
Настя і Наталка. Ходімо, ходімо! (Ідуть).

X и м к а вбіга, але Явдокія Пилипівна їй маха рукою і разом розкладають на стільці всі речі.

Явдокія Пилипівна. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!
X и м к а. Добре! (Іде до вікна). Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон!
(Виходить).
Голос (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтона-ми. Це, либонь, жених!
Д р у г і. Де? Де?
Інші. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!

ВИХІД X


Голохвостий і два митрополичі баси.

Голохвостий (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.
1-й бас. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.
2-й бас. Наберете в кишені добра.
Голохвостий. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам'яний дом пер-вого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.
1-й бас. Тобі пощастило, брате, єй-богу!
2-й бас. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана...
Голохвостий. То не мешаєть, пустоє, значить, дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо... гм...
2-й бас. Важно!
1-й бас. Люблю!
Голохвостий (б'є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік). Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту... Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложив добре, да вони й у сварці, на щастя... Господи, пом'яни
царя Давида і всю кротость його!

ВИХІД XI

Ті ж, Проня, Наталка, Настя. Проня входить манірно, за нею подруги.

Голохвостий (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить,
щасливєишого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку!
Проня (соромливо бере). Ах, мерси! Бонджур!
Голохвостий. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (Цілує руку).
Проня. Мерси! (Набік). Який душка!
Голохвостий. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас
митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило...
Проня (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.
Баси. Спасибі; ми й постоїмо.
Проня. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть бог, настоїтесь.
1-й бас. Для такої панни і потрудитись можна.
Проня. Ви мне комплімента пущаєте? Мерси!
1-й бас. Можна й припустить.
2-й бас. Стоїть.
Голохвостий. Обхожденіє понімають.
Проня. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим).

Той лебезить.

1-й бас (до другого). Тут нас, брате, випивка!
2-й бас. Невже? Добре приймають?
1-й бас. Побачиш!
Настя (до Наталки). Дивись, як ота житься та кладе носа на плечі.
Наталка. Еге ж, ну їй уже можна...
Настя. Чіплятись на шию при всіх?
Баси підходять до них і просять під ручку.
Проня (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь...
Голохвостий. Што ж дєлать, моя дорогая нєвєста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй-богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.
Проня. Да ужасть как долго! Я позову родите-лів зараз. (Іде до пекарні). жде велика чапля мані.

ВИХІД XII

Ті ж і гості. Ввіходять поважні міщане й міщанки.

Гості. З неділею святою будьте здорові ї з чесним весіллям! Дай боже щастя сьому домові!
Міщанки. А де ж хазяї? Не видко...
Другі. Ото, певно, жених з квіткою.
Міщанки. Тайу куце ж убрався!
Другі. А нічого, з себе гарний!
Міщанки. Тільки худий, нічого й в руках подержати!

Голохвостий упада коло подруг.

ВИХІД XIII

Т і ж і старі Сірки, за ними Проня й Химка.
Сірко йде попереду, за ним Явдокія Пилипівна з хлібом з сіллю, Проня, похнюпивши очі; за нею у дверях становиться Химка.

Прокіп Свиридович (до Голохвостого, обнімаючи). От тепер ви вже наш: тепер нас ніхто не розлучить! Будьте ж щасливі в новій жизні!

Голохвостий цілує руку Явдокії Пилипівні.

Явдокія Пилипівна. Дай боже вам усякого щастя й здоров'я! Любіть мою дочку: одна
тільки й є!
Прокіп Свиридович (бере Проню). От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте!
(Цілує Проню). Пошли вам боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не
забувайте і вибачайте вже, що ми прості!
Явдокія Пилипівна (цілує Проню і плаче). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко
видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра ні до кого й слова буде промовити!
Проня. Мамо! Годі! Коли б уже швидче!
Міщанки (плачуть). Так, так! Справді!
Міщане. Не тепер, то в четвер, а все-таки дівчат не мине те лихо!
ПрокіпСвиридович. Не плач, стара: треба ж колись віддати.
Явдокія Пилипівна. Ох, тяжко ж мені з дочкою розстатись.
Голохвостий. Не баріть, папонько й мамонько, діла: в церквє поп дожидаєть!
Прокіп Свиридович. Пора, пора, стара!
Явдокія Пилипівна. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до
церкви!
Голохвостий (до басів). Гукніть на хвайтона, щоб готові були! (Про себе). Винеси,
господи!

Простилають килима. Старі сідають на стільці з хлібом з сіллю.
Молоді становляться на килимі; два баси, Настя і Наталка з свічками по боках.

ВИХІД XIV

Ті ж і Секлита Лимариха, Устя, Марта і Меронія, а потім і Галя.
Секлита (за вікном). Пустіть, пустіть! Пропустіть Секлиту Лимариху!

Всі поторопіли.

Голохвостий (набік). Пропав я!
П р о н я. Тітка? Разом
Сірко. Сестра?)
Степан (з-за вікна). 1-і! Тітка Секлита, ще поміша весіллю, треба сповістити жида.
Секлита (сліта несамовито). Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!
Явдокія Пилипівна. Бог з тобою, сестро! Разом
Прокіп Свиридович. Господь з вами!
Секлита. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не
вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
Сірки. Сестро, опам'ятайся, чи ти при собі?!
П р о н я. Що це за шкандаль! Якого жениха?
Секлита. Я при умі: Секлиту Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не
пущу до вінця! Стійте, не підете! Не пущу, хоч лусну!
Марта. Не пускайте, кумо, не пускайте!
Прокіп Свиридович. Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!
Явдокія Пилипівна. Сестро! Секлито Пилиповно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим
же ми зинні?
Секлита (кричить). Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум'яки
кричатиму: розбій, розбій!
П р о н я. Ой шкандаль! Шкандаль!

Коло вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: «Ой, не душіть!», «Пустіть хоч руку!», «Шибка, шибка!» Врешті верхня шибка луснула і брязнула на долівку. Меронія, Марта, Устя то до вікон шепчуть усім, то до Секлити; вони дуже раді бешкету.

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Зачиняйте вікна, одгоньте людей!
Голохвостий. Що ж це, впустили якусь сама-шедшу!
Секлита. Я самашедша? Ти мене самашедшою зробив!
П р о н я. Вона п'яна! Залила очі та й лізе!
Явдокія Пилипівна. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки!
(Плаче).
Секлита. Сестро! В тебе дочка і в мене дочка! Нехай я буду й сяка й така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (До Голохвостого). Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?
П р о н я. Свириде Петровичу, що вона каже?
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Як же це, Свириде Петровичу?
Голохвостий. Брехня, брехня! Я вам не позволю публіковать меня! Я вам! я... я...
Устя (до Секлити). Ще й брехню завдає?!
Секлита. Я тобі докажу брехню, перевертню чортовий, пройдисвіте, ланцю!
Голохвостий. Я такого шкандалю не попущу, не прощу нікаким разом! Я вам не хто! Я
Свирид Петрович Галахвастов! Мені гаваріть такого чортовиння? Да у мене всі
будочники он де! (Показує кулак). Да я вас у часть! Да я вас за брехню в рештанську і замкну трома замками!
Устя. Що, як замкне?
Всі. Під три замки?
Секлита. Ой люде добрі, що ж це! Мене у рештанську за правду? Секлиту Лимариху,
чесну хазяйку, під три замки? За те, що ти вчора заручився з моєю дочкою?!
П р о н я. Ай! То правда? Що ж це?..
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Господи, глум який! Попущеніє боже!
(Плачуть).
М е р о н і я. Чисте скушеніе!
Голохвостий. Врьош, стара! Я її знать не знаю, вєдать не вєдаю! З її какоюсь дочкою!
Вона сказилась! А ми, Проню, хадьом вінчатись, Прокопе Свиридовичу, когда почали
дєло, то надобно якось кончать. Невже нас буде держать одна брехлива баба?!
Секлита. Я брешу?! Я сказилася? А не діждеш ти з твоїм чортовим батьком, з твоєю
поганою матір'ю! Не будеш вінчатись: не пущу попа в ризи, хоч роздеріть мене! Од
кумці-голубці, кажіть же ви, хай люде чують; заступіться хоч ви за Лимариху, —
опаскудив мою чесну сім'ю оцей ланець, шарлатан! А сестра рідна за ним руку тягне!
1-й бас (2-му). Що, брат, не горілкою пахне!
2-й бас. От халепа!
П р о н я (кричить). Докажіть, докажіть!
М а р т а. Як же, учора заручився, сама власними очима бачила і оцими вухами чула! Щоб я луснула, коли ми не пропили Галю!
Устя. Та ще спочатку за столом, а далі і долі, і заручних пісень співали їм.
М е р о н і я. Та ще цей раб божий і танцював без одіянія скусительно!
П р о н я. Ой! Підступило під серце! Рятуйте! (Переходить і припади до матері).
Явдокія Пилипівна. Господи, боже мій! Що ж з нею? Хоч згляньтесь!
Прокіп Свиридович. Що ви зробили з дитиною нашою?

Кинулись до Проні, розстібують плаття.

Секлита. А що, не вірили, який зух?
Голохвостий (з одчаем до Проні). Не вірте їй: це заговор! Вона підпоїла, підкупила
свідків. Я їх усєх на суд! Ну, де ж би таки я, Галахвастов, посватався на какой-небудь простой поганкє?
Секлита (з кулаками до Голохвостого). Моя дочка поганка? Ах ти, каторжний, сибірний! Та я тобі очі видеру з лоба!
П р о н я (нервно плаче). Мамо, я не вірю їй! Вона нарочито шкандаль робить... Заступіться ж! Не видержу... давить мене!
Явдокія Пилипівна. Сестро, зглянься на нас! Не безчесть дочки. Господь тебе покарає на твоїй!
(Рада).
Прокіп Свиридович. Слобоніть гостину, сестрице! Бачите, яке лихо!
Секлита. Так так? Мене з хати?!
П р о н я (кричить, ридаючи). Ідіть собі! Не топіть мене!
Секлита. Дурна ти, навісноголова! За якого харциза заступаєшся! Думаєш, що любить
тебе? За гроші тільки бере, за гроші! Та він тебе вчора привселюдно лаяв, нівечив, гидив!
Голохвостий (кричить). Не йміть віри їй: бреше!
Секлита. Ой кумці мої, заступниці мої! Кажіть уже ви, бо були там! Кажіть по правді!
М а р т а. А лаяв, господи як, і в батька, і в матір; величав її совою, чаплею, кислоокою жабою!
П р о н я. Ой, ой! Зарізав!.. Під серце! Води!..
Явдокія Пилипівна. Боже мій! Убили дитину мою! (Упада коло дочки, розстібуе їй
плаття).
Устя. А проклинав як: щоб і халера, і чума на їх голову, щоб виздихали цілим кодлом!
М е р о н і я. Прорицав: анахтема, і дунув, і плюнув, як на сатану!
Голохвостий (несамовито). Це наклепи! Я в суд подам!
П р о н я. Ай, води, води!.. (Ніби зомліла).
Прокіп Свиридович. Химко, води швидче! Господи, одпусти і припусти!
Явдокія Пилипівна. Ой рятуйте! Нежива!
X и м к а приносить воду. Прискають удвох на Проню. Степан продирається в двері і
щось шепоче Галі. Проня телесуеться, коло неї упадають старі.
2-й бас. Пропала вже випивка!
1-й бас. Ходім мерщі, щоб ще до мирового не попасти!
П р о н я (істерично). То такі ви? Мені одно, а друге другій? При мені у очі мало не вскочите, а за очі бані-тувати... Ох! Ох!
Голохвостий (одступа). Та що ви їм вірите!
Проня. Чого ви ходили до мене? Нащо ви божились, клялись, падали передо мною на
коліна?
Голохвостий. Та стійте ж...
П р о н я. Не за ваші магазини йшла... я... вас любила... а ви назнущались... осоромили на весь Подол... На весь Київ!.. Гетьте! Ой смерть моя! (Мліє).
Прокіп Свиридович. Бон, вон з нашого двору, щоб і слід тут ваш не смердів!
Явдокія Пилипівна. Вон, вон! Не треба нам такого зятя!
Голохвостий. Ну, до свіданья!
С е к л и т а (хапа його за поли). Ну, тепер я вже не пущу!
Голохвостий (вириваючись). Одчепіться!
С е к л и т а. Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна?
Женимо!
Степан. Та який він багатий? Він банкрот!
Секлита й Сірки. Банкрот... банкрот!
Голохвостий (виступа наперед, з запалом). Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот!
А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразована! Авжеж, мені ваших денег тольки й нада било! Так і понімайте! А вони заклали сібє в голову, що я на їхніх дочок задививсь. Антересно дуже! Не найшов би где?
Поліз би на смітник! Да я, как первий кавалер, і у Липках би знайшов настоящих
баришень з отакими куделями, а не сватався б на вашій дурній поторочі, поганій Проні!
П р о н я. Ай! (Зомліла).

Секлита розвела руками.

ВИХІД XV

Ті ж, жид і квартальний.

Жид. Ай, гвулт! Ферфал! Беріть його — он тамечки шарлатан, мошенник!
Квартальний. Пожалуйте в часть!

Всі остовпіли, Голохвостий опустив циліндра.
Картина
Завіса.

1 коментар:

Анонім сказав...

[url=http://www.pi7.ru/main/2017-v-deputata-gosdumy-brosili-paket-fekaliy.html ]Женщины посчитали долгую прелюдию излишеством [/url]
Вот решила позвать домработницу на помощь. Муж не может помочь абсолютно, кроме всего прочего уже не будет этого делать. А я просто устала. Есть такие у кто обзавелся платными помощницами? Сколько вы за это платите и где вы их нашли? и еще, как Ваш муж отреагировал на то, что в дом будет приплестись посторонняя тетя