Чи знаєш ти?

(До Юлії...)
Слухай і вір щирим словам!

Чи знаєш, люба, що твій погляд ясний?
То райський кущ, де щастя розцвітає,
І перед ним похмура дума гасне,
Сумне життя мов сонце огріває...

Чи знаєш, що мені твої солодкі губи?
Як спраглому роси малі краплини,
Як для бджоли обійми квітки любі,
Благословення неба — для людини.

Чи знаєш, мила, що серед негоди
В мою понуру душу ти принесла
Якесь блаженство, промінь щастя й згоди,
Від ласк твоїх життя гіркота щезла.

Чи знаєш, Юлю, що твоя поява?
Мов серед ночі промінь сонця виник,
Мов блиск надії, що весь вік чекав я,
Мов після бур солодкий відпочинок.

(Цю поезію з польської переклав С. Крижанівський)


A WIESZ TY? *
(Do Julii...)

Słuchaj i wierz szczerym słowom!

A wiesz ty, lubko, co mi twe spojrzenie?
Rajski to krok o szczęścia rozświcie,
Przed którym pierzcha myśli zasępienie,
A cudnie rozkwita dotąd tęskne życie.

A wiesz ty, duszko, co mi twe usteczka?
Co kropla rosy dla piersi spragnionych,
Co pszczółce słodkie uściski kwiateczka,
Słodycz to niebios dla błogosławionych!

A wiesz ty, droga, co twoje ściśnienie
W tęsknej, ponurej duszy mojej rodzi?
Jakieś nadziemskie błogie, szczęsne drzenie,
Gdy gorycz życia ręka lubej słodzi.

A wiesz, Julio, co ty sercu memu?
W długich nocach co słońca spojrzenie,
Uśmiech nadziei długo ściganemu,
W srogich burzach słodkie odpocznienie.

[1838]