Доки сонце зійде, роса очі виїсть

Драма в 4-х діях і 5-ти одмінах

ЛИЦЕДІЇ:
О л е к с і й Д м и т р о в и ч В о р о н о в, поміщик, капітан в одставці,
літ 65.
Н а т а л я С е м е н і в н а, його жінка.
Б о р и с, син їх.
В л а д и м и р П е т р о в и ч Г о р н о в, студент агроном, приятель Б о р и
с а.
А н т о н З а в а д а, бувший кріпосний.
О к с а н а, його дочка, на 19 році.
М а к с и м Х в о р т у на , бувший кріпосний, стрілець і швець.
С т е п а н К у г у т парубки
О х р і м
Г о р д і й П о в а р е н к о, городянський швець.
С к у б к о, писар.
Т е к л я
С о л о м і я дівчата
К а т р я
П а р у б к и і Д і в ч а т а.

Діється між 1862—1865 роками.

ДІЯ ПЕРША

Вид села. Став, гребля, млин і т. д.

ЯВА 1

Т е к л я, С о л о м і я, К а т р я і Д і в ч а т а.
К а т р я. О сестрички, матіночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно.
Т е к л я. Тю, навісна! Чи не отрамовище! Та осьдечки ж слобода. Сотні ступенів
не одійшли від хати, а їй це здається вже за край світа,
С о л о м і я. Воно таки й справді смерком тут небезпечно. А все ти, Текле, —
ідем та ідем, а ми за тобою, як вівці за цапом; от їй-богу, що правда. Задля
чого ти нас сюди завела?
Т е к л я. Тут буде на греблі диво!
Д і в ч а т а. Яке диво?
К а т р я. Кажуть люди, що у тім млині щоночі мелють.
Т е к л я. Брехня; правда, що мелють, тілько не щоночі, а проти великодня та
проти зелених свят. Батько мої самі бачили.
К а т р я. Ох, не розказуй же, сестричко!
Т е к л я. Мої батько бачили і тих, що мелють, бачили своїми очима. Такі,
кажуть, чорні-чорні, аж вилискуються, а з очей та з рота полум'я так і палить...

Д і в ч а т а. Годі-бо тобі плескати!
Т е к л я. А ондечки та скеля, біля котрої позаторік чумак утопився.
Д і в ч а т а. Почала вигадувати.
Т е к л я. Я бачила, як його й з води витягали, такий синій! Ходімо, гей,
дівчата, аж туда. А глянь, Катре, що то пливе?
С о л о м і я. От таки намоглася полохати! Глянь, Катря аж тремтить.
Т е к л я. Великий мені клопіт.
К а т р я. Бо коли б тобі таке трапилось, як мені
Т е к л я. Що таке, розкажи.
К а т р я. Страшно розказувати. За мною оце проти середи бенеря гналась...
Т е к л я. Чи й справді? Стривай, бесурко[1], дасться тобі узнаки та бенеря!
Давайте скупаємось, дівчата!
Д і в ч а т а. Отакої ще вигадай!
С о л о м і я. Хіба не чула, що тут по захід сонця раз у раз водяник бовтається?

Т е к л я. Я водяника не боюсь.
Д і в ч а т а. Не бійся, та стережися.
Т е к л я. Пхи! Отже навдивовижу вам буду його дратувати.
Водяник, водяник,
Дам тобі медяник,
Покажись із води
Аж до півбороди.
О х р і м. Ось я зараз!
Д і в ч а т а побігли.

ЯВА 2

Входить О х р і м.
О х р і м. Ач, як дременули урозтіч, неначе ті кози. Тю-тю, навісні!
Верніться-бо сюди! Це я, Охрім!
Т е к л я. Чи й справді то ти, Охріме?
О х р і м. Та уже придивись. Водяник же, звісно, з бородою і увесь в куширі.
Т е к л я. Справді, це Охрім.
С о л о м і я. Оце ж нехай тобі всячина, як ти нас налякав. А Катря то мало що
не зомліла, от єй-богу, що правда. Заспокойся-бо, це ж Охрім, ось придивись!
К а т р я. Ох, дух мені зовсім забило.
О х р і м. І вигадають же чорт батька зна які виграшки — одна одну полохати.
К а т р я. Це ж все Текля намоглася.
Т е к л я. Навіщо б мені здалося тебе полохати?
О х р і м. Це вже я знаю навіщо.
Т е к л я. Справді? Ох, який же ти догадливий.
О х р і м. Та не поможеться.
К а т р я. Я вже й не знаю, що я тобі, Текле, заподіяла.
О х р і м. Як що? Їй всі дівчата заважають: теперечки ти зо мною стоїш, учора і
позавчора теж стояла. Ну, а це їй голки у печінки.
Т е к л я. Ой який же хорошун! Ох, рятуйте, сестрички, бо збожеволію від
заздрості!
О х р і м. Ой не регочи, ой не скаженій. (До Катрі). Чого-бо ти й досі тремтиш?
Т е к л я. Приголуб її та міцніше притули до серця, то вона зараз і одійде.
О х р і м. І приголублю, а тобі ж що?
Т е к л я. Аж нічогісінько! Сьогодні пригорнеш її, завтра другу, а там третю.
О х р і м. Що ж то я такий хвойдник чи дурисвіт?
Т е к л я. Розжуй, коли зуби цілі. Утри слини своїй кралі, бо ондечки які
сережки попустила через губу.
К а т р я. Сама ти слинява.
О х р і м. Плюнь ти на неї.
Т е к л я. Заплач, тонкослізко. Гляньте, сестрички, яка гарна пара стоїть, мов
намальовані. А вона? Вона — як рожа.
О х р і м. Відсахнись ти, сатано! Чого ти в'язнеш до дівчини?
Т е к л я. А вона тобі вінчана, чи як?
О х р і м. Хоч вона мені й не вінчана, а тебе я й без попа поблагословлю
сьогодні по потилиці!
Т е к л я. Руки покорчить, ось що!
О х р і м. Тьфу!
Т е к л я. І тобі тьфу!
О х р і м (Катрі). На насіння!
Т е к л я. Дай же й мені.
О х р і м. Під церкву з довгою рукою.
Т е к л я. Ой які ж дорогі гостинці! Аж у печінках мене лоскоче від заздрості!..


ЯВА З

С т е п а н. Бач, куди їх лихе занесло! А все це Т е к л я керує! Ото вона за
тобою, О х р і м е, так зорить, певно, постерегла, що ти пішов у Купріянівку,
так вже й назустріч тобі вибігла.
О х р і м. Хай вона пропаде, анахтема!
Т е к л я. Може, й зорила, доки дурною була!
О х р і м. А тепер порозумнішала? От і слава богу, що хоч одною дурною менш буде
на селі.
Т е к л я. Не печалуйся! Дурний заступив порожнє місце.
О х р і м. Ну й дівчина! Настояще срібне золотце!..
Т е к л я. І я ж кажу, що настояще!
Г о р д і й. Довольно остроумная барншня.
С т е п а н. А чи по знаку, дівчата, вам оця проява?
Д і в ч а т а. Хто ж це?
Т е к л я. А я відразу пізнала: це ж Г о р д і й Поварів.
Г о р д і й. Он і єсть, Гордій Микитович! Я січас толь-ко што з города прикатіл
з колокольчиком. Моє поштеніе, баришні.
Т е к л я. Благодаримо вас!
Д і в ч а т а. Що? Поштеніє, баришні?
Г о р д і й. А то как же? Ну, мамзелі, когда желаєте по-німецькому. Без привєту,
как отвєту бить нельзя. У нас у городі, значить, как зберуться на проминаж, чи,
по-вашому, на вулицю, січай один другого за руку: «Моє поштеніє». І з баришнями
такой точно хвасон. Ну, у вас на деревні совсєм другой порядок! Так недаром же
сказано: «Деревня как деревня, а город как город!»
Т е к л я. Від наших парубків навряд чи діждешся городського звичаю!
О х р і м. Ні, у нас як людині — то і людське, а свині — то і честь свиняча!
Г о р д і й. Позвольте на спор об етіх словах! На какой счот ви ето отдираєте,
еті самиї категорії?
С т е п а н. Мели, бісе, чорт тебе второпа!
Д і в ч а т а. Сидів би там з своїми мамзелями у городі.
Г о р д і й. Вот так порадошноє воспитаніє; как поєду в город, в тот же секунд
об'ясню всєм кавалерам і баришням, што какая, значит, глупая політика на
деревні.
О х р і м. Чого ж це ти притютюрився до нас?
Г о р д і й. Такой я імєл свой каприз, штоб прієхать; желал повидать тятеньку,
маменьку і прієхал.
О х р і м. Тут тебе тілько і бракувало.
Г о р д і й. Нєчаво некстаті задаваться, нєчаво наводить тєнь на глянц. Ми,
пожалуста, сами с усами, толь-ко вот нос не оброс.
С т е п а н. Перестань вже белькотати.
Г о р д і й. Я не белькочу, а перед всяким смєло могу оправдать свой хвантаж. Я
превзашол, слава богу, увесь термін по шведському званію, так і у разговорах
усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумліваєтесь у моєм значенії, так я
хоч січас в заклад об моєм положенії. Я імєю атестат, што можу ботинки на корках
і на двойной подошві. Та хоч на американськой, так не іспу-жаємося! Вгодно, так
і бакфорти по новому хвасону. Я не холомидннк какой!
С т е п а н. Тебе возом, чи як, зачепили?
Г о р д і й. Я об'явленіє вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной
человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришні ваші панімали аба мне напротив і
даже с насмєшкой, ну ми тоже можем говорить не по-хуже.
С т е п а н. От розпустив губу!
Г о р д і й. Как ви не панімаєте городського разговору, то я при етом случаї не
причиною; вот вам і вся процедурія. От баришні ваші, так я так панімаю, што оні
мой разговор можуть об'яснить, правда? І баришні мовчать? Вдивительно. Вот так
вослитаніє!
К а т р я. Куди ж нам до городянок рівнятись?
Т е к л я. А, звісно, такій, як ти, то зась! А я так все зрозумію, що вони
говорять.
О х р і м. Де ж пак тобі не зрозуміти? Ти якраз городянкам під масть! Вона у
нас, Гордію, уміє через губу кашляти!
Г о р д і й. Кажется, Катерино, по батюшці, звиніть на том, не вспомню. Ви
вдивительно покрасівелі! І потому, между протчим, позвольте вам рекомендовать
меня!
К а т р я. Ох, сестрички, що ж це він знову забелькотав?
О х р і м. Та ну, либонь, ти не в ті взувся!
Г о р д і й. Почему? Пойміте одно только, что я для новознакомства хочу
рекомендовать себя.
О х р і м (бере його за шиворот). Та кажу ж бо, що не в ті взувся! Та що це на
тобі за одежа?
Г о р д і й. Кажется, понять можно: гедзет, алібо, по-вашому, по-деревенському,
допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.
О х р і м. А й пристало тобі, як корові сідло! Чепурний, як свиня в дощ!
С т е п а н. Це ж той каптан, що зветься пусти-вирвусь!
Г о р д і й. Не завдавайтесь на мелкіе макарони, бо лапша з карманов сиплеться!
О х р і м. Пам'ятаєте, братці, на Великдень німець ходив по селу з каплями,
якраз у такій кацавейці?
Г о р д і й. І што вам на ето дурачество об'явить? Болвани, одно слово, болвани.
По-вашому, я должен вді-вать свитку або вишивану рубашку? Не доставало іщо
дурацький каприз іміть, штоб еті самиє глупості панімать? У нас титул, штоб
рубашка з манишкою калінкоровой або ситцева, зонтик в руки і щоблети або
бакфорти на рипах. А без етіх документов в хорошую кумпанію не пожалуєте.
О х р і м. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І
як він ніг не повиверта?
Г о р д і й. Тогда только сапог і імєєт свой настоящій титул, когда подбор
високий і сточений на нєт, штоб слєд од подбора бил не болєє двухгривенного! Как
сапог у подйомі какурат, так вон і імєєт свою надлежащую державу!..
О х р і м. А побіжи, чи здорово заореш носом?
Г о р д і й. Пущай бєгают дураки, но я, кажется, єщо при свойом понятії.
С т е п а н. А що ж, у вас співають парубки, як зберуться на вулицю?
Г о р д і й. Случається, только у нас нєт парубков, а усе кавалери.
П а р у б к и. Ану заспівай якої, може б, ми перейняли.
Г о р д і й. У нас на тверезую ногу не поют.
О х р і м. Ач який, звик до могоричів.
Г о р д і й. Пойдьом в питейний, я сам вас вгощу.
П а р у б к и. Та ну-бо заспівай!..
Г о р д і й. Не поймьотє ви романц! Ну вот вам, напримєр:
Сама я розочку садила,
Сама я буду поливать,
Сама я друга полюбила,
Сама я буду вєк страждать!
О х р і м. Та це чорт батька зна яка.
П а р у б к и. Ти заспівай нам салдацької.
Г о р д і й. Важна кумерція! Ти їм благородную, а они салдацьку. Вот вже недаром
сказано про деревенських хохлов, што мазепи!
О х р і м. Ти-бо не будь тим, що моркву риє!
1-й п а р у б о к. Коли з тобою по честі, то ти не роби по-песьки.
2-й п а р у б о к. Гляди, щоб часом не підборкали ми тобі оції кацавейки!
3-й п а р у б о к. Та й плюндри щоб не тріснули нижче пояса.
С т е п а н. У, вже й розгримались! Ну і чого ви на нього опудились? І не сором
вам? Хіба не бачите, що він навіки дурний?
Г о р д і й. Нєт, кажется так, што я не дурак.
С т е п а н. Мовчи, бо битимуть! У нас, брат, по-простому, так оддубасять, що аж
пір'я сипатиметься.
Г о р д і й. Ну, пусть я буду дурак, но і ви не вочень вумниє.
С т е п а н. Ану, братця, гайда на вулицю, ходім, дівчата, бо сьогодні вже
панича не побачите.
Д і в ч а т а. Він-таки нам і потрібний!
С т е п а н. Та вже нічого, нічого! Другий тиждень, як панич приїхав додому, а
вони, сердешні, аж попару не знайдуть.
Т е к л я. Нехай вже Оксана витріща на нього свої баньки.
О х р і м. Отже була дівка як дівка, доки мовчала, а це вже знову чортяка
штрикнув у ребро.
Г о р д і й. Вот з паничем так я могу нікоторий порядочний разговор. Надо будєт
ему рекомендовать меня.
О х р і м. Навряд, щоб він зайшов в патяки з таким розумним дурнем.
Г о р д і й. Ми знаєм, што знаєм, а я мало внімаю об-ращенія на ваші глупие
анекдоти — вот што! Вот хотєл вас попоштувать настоящим турецьким табаком, а
тепер понюхаєте.
О х р і м. Може, коло турецького лежав?
Г о р д і й. Вєрную правду говорю, што турецький настоящий, чесноє слово, восєм
копєєк чвертка.
О х р і м. Так дай попробувать!
Г о р д і й. Зачем міня обижаєте і даже дураком називаєте?
О х р і м. Тю, він вже і розгнівався! Дивіться, братці, то ж ми у шутки.
Г о р д і й. Порядошние шутки, што чуть до інтересного шкандалю не дошло.
С т е п а н. Справді, добрий табак! (Курить).
Г о р д і й. А з каково же резонту я буду обманивать? Отже тут і ціна написана.
О х р і м. Дай сюди, я прочитаю.
П а р у б к и. Ти-таки і тямиш?
О х р і м. Мій же дід був грамотний, а батько дрюкований... (Чита). Тисяча
вісімсот, зверху старий чорт. В городі Парижі, к Вороновій поближе, сіла собака
на вовка, та боялась злізти, бо вовк хотів її з'їсти... Амінь! (Сховав табак).
Г о р д і й. Куди ж ти табак запрятал?
О х р і м. В кишеню. Твоя, може, продерта, а в мене ціла.
Г о р д і й. Вот так мошенство!
Т е к л я. От якби понесли той папір до Оксани, то та б краще прочитала.
С т е п а н. О, та б прочитала! Оксану добре панич навчив грамоти.
Т е к л я. Навчив і до розуму довів. А вона тепер ходе, як та проява, та косою
світе!
О х р і м. Вже Оксану вхопила на зубок?
С т е п а н. Гляди, щоб часом тобі не засвітило в очах!
Т е к л я. Овва!
С т е п а н. Не оввакай! Ти плещи про кого іншого, а про Оксану ні писни.
Т е к л я. Я своїми очима бачила, як вона на тім тижні плоскінь вибирала, та все
вихилювалася, та за поясницю хапалася.
С т е п а н. Слухай, Текле, я плохий-плохий, ну, як розлютуюсь, то й чорт мені
не сват.
Т е к л я. Знаю я, що й тобі Оксана запала в око, через те ти тепер і
заступаєшся за неї.
С т е п а н. Про мене... не про мене йшла річ, а це діло не твоєї парафії. А за
Оксану я кожному в'язи вкручу!..
П а р у б о к. Ну, кожному, чи не дуже багато буде.
С т е п а н. Я головою за неї одвічаю.
О х р і м. Стривай, Степане, не гарячись! Правда, братику, як олива, наверх
сплива. Ти натякаєш, Текле, на те, що, стало бить, Оксана важка? Добре! Адже ж
ми, що отут стоїмо, знаємо, що панич вже два роки не приїздив додому.
Т е к л я. Так я запевне знаю, знаю, що...
С т е п а н. Що слід тобі губи побити!.. Ну, не ідолка ти?..
Т е к л я. Що ж він — візьме її, чи як?
С т е п а н. Там вже чи поберуться вони, чи ні, інша річ. Ти б подумала хоч би
те, що чого б тому паничеві ходити до Оксани серед білого дня, на очах у людей,
коли б що, може, було у його на думці.
Г о р д і й. Вот ето так вєрная правда! У «ас у городі єжелі єсть какая комерція
промеж кавалера з баришнею, так завсігда еті діла позно вноче, потому дньом
главноє — амбиція.
С т е п а н. Геть ти під три чорти з своєю амбицією, доки не битий!
Г о р д і й. Вот тебе й порадошний разговор!
С т е п а н. Не лізь! Коли не до тебе п'ють, то не кажи «здоров»!..
О х р і м. А цитьте, либонь, щось гомонить.
Прислухаються.
Так і є! (Дивиться). Ондечки панич вертається з охоти!..
Т е к л я (придивляється). Онде ж і титівський панич з ним, той, що, кажуть, сам
собі їсти варе!
О хр і м. Почеши ще язика на паничеві.
Т е к л я. Ба ні ж! Гарні пани настали! Хоч би цей титівський панич: запряже сам
конячину та й і їде селом, неначе той паламар, що у піст попідвіконню курей та
поросят клянчить!
Г о р д і й. Не может бить! Вот так воспитаніє?..
Т е к л я. А я все ж таки скажу...
С т е п а н. Про Оксану-таки?
О х р і м. Таки стрижене, стрижене? Здається мені, що щось ти це недаром плещеш
про других!
С т е п а н. Та ну її к бісу! Ану заводь хто пісню!..
Г о р д і й. Я вам спою по вашому вкусу.
Не с послєдніх бил прикащик,
Я спою об ньом расказ.
Бил вон послан за получкой дєнєг,
Точно било єто враз.
(Говорить). А ви підхватуйте.
Єни його манять.
Єни його манять:
Пожалуйте, пожалуйте,
Пожалуйте, купець!..
Деякі парубки мугичуть. Г о р д і й знову.
Вдруг іду я тротуваром,
Сидять красотки на крильце,
Точно вийшли січас із больниці,
Нєту краски на лице...
Єни його манять і т. д.
Всі пішли.

ЯВА 4

Б о р и с Воронов, Владимир Петрович Г о р н о в і М а к с и м Хвортуна;всі
вони з рушницями і охотничими торбами.
М а к с и м. Ну, паничу, як собі хочете, а вдруге вибачайте, щоб я вас повів на
охоту. Шкода, тепер вже більш не піддурите мене!..
Б о р и с. Це новина! Чим же ми вас піддурили?
М а к с и м. Ще й питають! Ви ж таки розумні і вчені, мовляв, люди, то й
розміркували б: що цілісінький день ви собі удвох балакаєте, а за вами слідком
човгає щось таке, ніби теж скидається на людину, а ви його вважаєте ні за приший
хвіст кобилі чи за німого?.. Бовкнете яке там слово до мене; коли б, мовляв, ви
по-нашому, по-простому балакали, як перш було колись, то, може б, і я розумів
там що п'яте хоч через десяте.
Б о р и с. То хіба ви по-руськи не розумієте?..
М а к с и м. Цебто по-панськи? А де ж би ми тут навчились? „
Г о р н о в. Вже й розсівся.
Б о р и с. Я дуже ноги натомив.
Г о р н о в. А що ви тоді, хоч трохи-таки шурупали по-руськи?
М а к с и м. Вам таки цікаво? Аякже. Велика, бачте, була б навука; «так точно»,
«не могу знать», «слушаю», «чаво зволите?» — ото й по навуці.
Б о р и с подає йому табак.
Та ви вже, будь ласка, самі мені, бо мої пальці, мовляв, не до того паперу
зроблені. А яка чудова ніч, тихо-тихо, мовляв, як у вусі. Чи воно на дощ оце
затихло, чи на вітер?
Г о р н о в. А вам як здається?
М а к с и м. Та хіба ж вас цьому не вчать?
Г о р н о в. Не вчать.
М а к с и м. Як то можна! Воно ж повинно стояти у тих книгах, що вчите.
Г о р н о в. Не додивлявся.
М а к с и м. І все ви шуткуєте. Дай, боже, мовляв, шуткувати, аби не плакати. Я
сам скажу, що от наш писар, так той вгадує: чи година буде, чи негода, тілько на
хвилину загляне у книжечку і зараз вгада.
Г о р н о в. То ж книжечка вгадує, котра зветься календар.
М а к с й м. Як ви кажете?
Г о р н о в. Календар.
М а к с и м. Ба ні, «е календар, а сонник, бо він вам і сон вгада — як ув око
вліпе.
Г о р н о в. Баки людям забива.
М а к с й м. А й ні, не кажіть. Він вам і ружжо може замовить! Чи вірите, що раз
як замовив мені оцю рушницю, так нічогісінько не вдієш, чвирк та й чвирк! Мусив
вже йому постановить півкварти.
Г о р н о в. І направив?
М а к с и м. Ще й як направив!
Г о р н о в. Майстер, значить, до усякого діла?
М а к с и м. О, голова! Кажу вам, до усякого діла дотепний!
Г о р н о в. Довго ще по селах отакі мудреці, як ваш писар, морочитимуть мирян.
М а к с и м. Отже, ви не вірите?
Г о р н о в. А звичайно, що не вірю.
Б о р и с. Як тут чудово! Я б отак до самісінького світу просидів.
Г о р н о в. Вигадай півтора людського! І що тут красотнього? Жаби квакають, від
ставка мулом несе, під ногами вогко, аж джякотить, а нежитя такого тут здорового
можна схопити.
М а к с и м. Еге, що й тиждень, мовляв, не вичхається.
Г о р н о в. А бісові комарі аж печуть.
М а к с и м. А ви обкурюйте себе, отак навкруги пускайте дим, то та погань і не
наблизиться, і втікатиме, як чорт від ладану.
Б о р и с. Ти, Володя, не любиш поезії.
Тиха украинская ночь,
Прозрачно небо, звезды блещут;
Своей дремоты превозмочь
Не может воздух...
Г о р н о в. Що ніч! День, по-моєму, кращий. Та тож куди не споглянеш, скрізь
чарує і закохує тобі очі розкішна природа.
М а к с и м. Все то від бога! А, конешно, день кращий.
Г о р н о в. Станеш у обідню пору посеред поля: сонечко припіка, а над головою і
навкруги спів і щебетання, виляскування, стогін і сміх. А ніби там сум і весілля
побились об заклад і намагаються переважить одно другого. І бачиш ти, і чуєш, як
кожна пташечка, кожна кузочка, навіть комашка маненька незрозумілою, але
чарівною піснею хвалить божий мир, кохаючись у його теплі... Чи так, М а к с и
ме?
М а к с и м. Це так, іменно, що такі
Г о р н о в. Пора вже додому, бо я й справді скоро чхатиму.
М а к с и м. А пора, пора, бо ніч, мовляв, не жде. А мені ще треба до світа
вставати та за косу прийматись, там треба викосить осьмушку ячменю шинкареві.
Б о р и с. За позику?
М а к с и м. За процент, чотири карбованці позичив у нього восени, так це за
процент.
Б о р и с. Це здирство!
Г о р н о в. Ні, це поезія! Поживеш на селі та й побачиш. Отоді-то вже запевне
довідаєшся, що краще: чи ніч з жаб'ячим кваканням, чи...
М а к с и м. Яка їм, мовляв, праця за батьківськими плечима?
Б о р и с. А ви думаєте, що я цілий вік сидітиму та дивитимусь, як другі на мене
роблять?
М а к с и м. А чому б не сидіти?
Б о р и с. Ні, це встид було б мені. Я, щоб ви знали, наважився спробувати усяку
тяжку роботу задля того, щоб на власних плечах зважити усю ту вагу й працю, під
котрою згинається наш хлібороб.
М а к с и м. Далеко заїхали! Не силкуйтесь, шкода і заходу, не здолаєте.
Б о р и с. Піймав не піймав, а погнаться можна.
М а к с и м. Хіба! Воно, може, спершу і зцікавиться, а далі остогидне.
Б о р и с. Побачимо!
М а к с и м. І як то можна чоловікові непризвичайному?
Г о р н о в. Дай, боже, нашому теляті та вовка з'їсти!
М а к с и м. О, щоб вас, спершу ж треба його піймати, а з'їсти, мовляв, не
штука.
Г о р н о в. Он так я вже чотири роки ловлю того вовка на угонках, та ніяк за
в'язи не вхоплю. А от як спроможусь скинути з шиї двадцять тисяч довгу...
М а к с и м. Двадцять тисяч? Сума!
Г о р н о в. Було більш, це вже тілько решта.
М а к с и м. Як же ви таку силу зачепили?..
Г о р н о в. Не я зачепив, а опікуни. Бачите, доки я вчився та в книжку
задивлявся, а опікуни мої як захазяйнували, та й дохазяйнувались до того, що
мало-мало не упекли землі з акціону.
М а к с и м. Як то з акціону?
Г о р н о в. Стало буть, з молотка. Та вирятували.
М а к с и м. Скажіть, голубчику, як же це?..
Г о р н о в. Платю проценти, от і все. До кого не кидався з наших за позикою,
всі тілько пораду дають. От, братухо, як підемо завтра до мене, побачиш мою
школу. Які є розумні хлопчики! Душа радіє, дивлячись на той розкішний первоцвіт.

М а к с и м. Вчили й мене змолоду на килорнеті грати, як це, кажу, у нас у
скарбу була своя капелія. Багато лози зопсували на моїй шкурі, смуг та цурпалків
до біса на тілі позоставалось, а я таки як затявся одним лицем, не хочу та й не
хочу... Ну, прощавайте до якого часу. Он воно що, тепер вже й справді пора
додому, бо, либонь, ви комусь іншому більше у пригоді станете.
Б о р и с. Що ви кажете?
М а к с и м. Та то я... Бачите, я іноді зостару таке плету, що й сам докупи не
зберу.
Г о р н о в співає.
Вже й вода, мовляв, скоро засне. От же дівчина, то й до зорі очей не заплющує,
все ждатиме чорнобривого. Б о р и с. Яка дівчина?
М а к с и м. Моя старенька, це ж я свою стару зозуленьку. Отже я й не вмію
по-вашому чоломкатись! Як здавлю білу та пухлу ручку, то щоб часом, бува, не
розгнівались. Ач, яка викохана... (Розгляди Б о р и с о в і) руку). Шкода з
такими руками до плуга. (До Г о р н о ва). Що ж, вже й з вами чоломкатись, чи
як?
Г о р н о в. А звичайно!
М а к с и м (подає руку). Оця рука трохи на мужичу скидається, кістлява та в
пухирях. Ну, спасибі вам, що ви не гордуєте нашим братом сиволапим, як, було,
старий пан нас величають.
Б о р и с і Горно в. Спасибі і вам!
Б о р и с. Приходьте ж у ту неділю, та раніш.
М а к с и м. Добре, прийду. (Пішов).

ЯВА 5

О к с а н а (входить). І не диво? Я й чую, що балакають, та ніяк не розберу, хто
і з ким? Аж це ось хто!
Г о р н о в. Давненько ми з вами не бачились.
О к с а н а. Хоч би одвідали, і не сором вам? То було мало не що божого дня
приїздять, а це вже зовсім мене відцурались. Хоч би забігли за книжками, що
понадавали. Я вже їх всі перечитала.
Г о р н о в. Ніколи було, робоча пора. Та нащо нам вже і одвідувати? Коли вже
кращі від нас приїхали, то ми й не рипаємось. Чи не по телятко ви оце ідете?
О к с а н а. По яке там телятко?..
Г о р н о в. Та це ж у інших дівчат така одмова, що як зустрінеться з парубками,
то зараз і каже: «Теляток шукаю».
О к с а н а. Ні, я кого шукала, того й знайшла.
Г о р н о в. Тобто мене?
О к с а н а. Та й вас.
Г о р н о в. А кого більш бажалось бачити?
О к с а н а. Почнете дратувати. Обох однаковісінько.
Б о р и с. А ми оце, Оксано, думали до тебе зайти.
О к с а н а. Мабуть! Чую, гомонять та й гомонять, та все на однім місці, ще
хтось почав і співати.
Г о р н о в. То я пробував голоса. А правда, чудовий голос, усі жаби замовкли і
в кушир поховались, як зачули. Що ж татусь ваш, дома?
О к с а н а. Ні, нема. Пішли з ятерами по рибу.
Б о р и с. Це шкода.
О к с а н а. А хіба як батька нема дома, то й у хату не можна зайти?
Г о р н о в. Уночі? А поговір, а людське пащекування?
О к с а н а. Певно, вже й так того поговору, що вже більш і нікуди.
Г о р н о в. І вам це нічого?
О к с а н а. Це вже моя печаль. А вас, Владимир Петрович, і пізнати не можна,
бороду запустили. ' Г о р н о в. Наважився вже, бачите, у діди записатись.
(Чха). Отуди! Я ж казав.
Б о р и с. Шпичка в ніс.
Г о р н о в. Хай тобі біс! Ну годі абощо. Ну дайте ж, Оксано, надивитись на вас!
Давненько, давненько не бачились: змарніла...
О к с а н а. Та годі-бо вам вдивлятись, ще зглазите.
Г о р н о в. На те бог дав мені очі, щоб закохуватись тим, що красує погляд.
О к с а н а. Цебто я така красуля?
Г о р н о в. А то ж і ні? Щоб ви знали!
О к с а н а. Ну, годі вам вже шуткувати!..
Г о р н о в. Тут не шутка, бо я маю вам сказати щось таке, що й ворожка б не
вгадала.
О к с а н а. Цікаво.
Г о р н о в. Воно б і давно вже належало вам про це довідатись. Слухайте ж:
сьогодні я вже вкінець переконався, що Б о р и с у вас душі не чує.
. О к с а н а. Цього-то вже зовсім не слід казати. Можна шуткувати, а це вже...
Що вони, спасибі їм, мене жалують...
Б о р и с. Тілько жалую?
О к с а н а. А більш нічого не повинно бути, і не слід, і не до речі.
Горно в (дивиться за лаштунки). Отже й справді, пара качок прилетіла. (Побіг).
Б о р и с. Ти мене б'єш у серце цією одповіддю.
О к с а н а. Коли що й розцвіта у серці, то так воно нехай собі і заглушиться.
Б о р и с. Ні, Оксано, не заглушу я в своїм серці тієї рожевої квітки, що так
любо і розкішно розцвітає.
О к с а н а. Мусить зав'янути. Не слід виливати у слово мимолеточний рай душі,
бо те слово влетить в ухо тій людині, котра повинна боятись його як смерті.
Б о р и с. Де ж та смерть?
О к с а н а. Як де? У вашій оцій мові. Жалували ви мене до цього часу, і я була
щаслива. Не одіймайте ж у мене тієї ласки.
Б о р и с. Коли ми любимо одно другого...
О к с а н а. Отут-то й горе! Не треба, не треба!
Б о р и с. Чому ж не треба?
О к с а н а. І ви ще питаєте? Ну, коли вам не шкода мого серця, шматуйте його.
Б о р и с. Я не розумію! Невже ти й досі дивишся на мене, як на
панича-дурисвіта?
О к с а н а. Ні, я знаю, що ви не дурите мене. А колись давно ще сказали ви мені
одне слово, страшним воно мені здалось і незрозумілим, а тепер воно мені
здається ще страшнішим, ще більше незрозумілим. «Я тебе люблю!» Два роки я
боролась з собою, доки здолала відсахнути те слово від своєї душі, не
розворушуйте тепер того ще теплого попелу, бо як розжевріється, то горе мені
буде.
Б о р и с. Так ти силою хочеш зупинити половоддя почуття?
О к с а н а. Зупиню!
Б о р и с. Не вірю! І хто ж може заборонити нашому коханню? Де та сила, що зможе
загородить нам шлях до щастя?
О к с а н а. Є сила, страшенна, нездоланна сила!
Б о р и с. Де вона? Яка сила? Чи, може, ти іншого кохаєш? Ну, тоді...
О к с а н а. Па-ни-чу, над умираючим і ворог не знущається.
Б о р и с. Прости мене, Оксано, я не так спитав.
О к с а н а. Я вам скажу, яка то сила... то сила страшенна... Панство... Люблю,
люблю, люблю!.. Губіть або милуйте, я в вашій волі. (Цілує його).

ЯВА 6
Т е к л я і С о л о м і я входять.
Т е к л я. Бачиш, бачиш, якої грамоти вона вчиться! Ходім же мерщій і всім
розкажемо! А ти біжи у горниці і усе розкажи пані!..
Пішли.
Б о р и с. Щастя моє, світе мій, зоре моя!.. Оксано, бог свідок, що я твій! В
тобі одній вся моя сила, всі задумані й закохані мрії! Ти те ясне проміння,
котре освічуватиме мої заміри! Ти та довічна і міцна сила, котра свіжитиме і
окрилятиме надії. (Цілує її).
Г о р н о в (входить). Сторожкі каналії, і на півтораста ступенів не підпустили.
(Побачивши Бориса і Оксану). Отак би й давніш!..
О к с а н а. Не знаю, куди заведе мене моє серце. На його волю тепер здаюсь. Я
довго з ним пеклувалась, нехай же й воно тепер догляда мене!
Б о р и с. Я буду твоєю ненею, твоїм поводарем!
Г о р н о в. Ая дивлюсь і радію. Чого? Мабуть, того, що є для кого в світі жить.
Оксано, дайте вашу руку. Борисе! Дивіться мені в вічі, придивляйтесь, яким
безкраїм щастям вони запалали. Прислухайтесь до мого серця, як воно чуло
б'ється? Я щасливий, щасливий чужим щастям! Ні, не чужим, людське щастя — моє
щастя. О, коли б такі хвилини обертались у часи, чоловік би був безсмертним.
О к с а н а. Яка ж ви є щира душа, яка ви є щира людина! Тільки тепер я об цім
довідалась. Я вже не знаю, як вас найлагідніше звеличать. Братику любий, братику
дорогий!
Г о р н о в. Це слово святе! Так, стало буть, сестра?
О к с а н а. Щира і вірна!
Г о р н о в. Заховаймо ж, сестро, цей завіт в серцях наших глибоко! Так, стало
буть, йдемо на боротьбу і працю не з підорваними силами, а з веселим посміхом на
устах, з серцями, повними святої віри і надії!
В с і. І бог нам допоможе!..
Завіса

ДІЯ ДРУГА

Село. Наліворуч хата Завади.

ЯВА 1
Т е к л я і С о л о м і я.
С о л о м і я. Не спор, сестричко! Вже я добре знаю, що його закрутять. Та то ж
щодня пані й пан гризуть йому, сердешному, голову і одним лицем намоглися:
оженись, кажуть, на рівні, то ми тобі й слова упоперек не скажемо.
Т е к л я. Тут словами нічого не вдієш.
С о л о м і я. А що вже він сперечався, що вже спорив і нарікав! І мало не
плакав. От єй-богу, що правда!
Т е к л я. Засіла йому О к с а н а у печінки. Невже ж він ніколи тебе не
зачіпав?
С о л о м і я. Ба ні, він балака зо мною, але щоб пожартувати, то в нього цього
і на думці нема.
Т е к л я. Дивно! Тадже ти з лиця краща від Оксани! Ну, вже я б відлучила його
від неї.
С о л о м і я. Годі-бо тобі богзна-що вигадувати! Ти скажи мені краще, об чім то
ти з панею радилась?
Т е к л я. Та там... (Убік). Так би я тобі й сказала. (Голосно). Нехай опісля
сама довідаєшся.
С о л о м і я. А правда, панночка гарненька?
Т е к л я. Ото паничеві пара!
С о л о м і я. І де вона така хороша вродилась? Ніжна-ніжна, неначе з воску
зліплена. Коли б це панич нагодився, я б йому зараз шепнула. От єй-богу, що
правда.
Т е к л я. Чи ти не здуріла? Та як тільки ти слово писнеш, то я такого наплету
на тебе твоєму Харитонові, що він буде жахатись тебе, як чуми!
С о л'о м і я (з ляком). І не гріх тобі?
Т е к л я. Зваж, кого більш шкода, чи Харитона, чи... То-то ж бо і е! Так
сьогодні, кажеш, сподіваються панича додому?
С о л о м і я. Сьогодні ж, сьогодні. Оце перечули від когось, що ввечері
прибіжить, так тепер й розіслали нас ма всі шляхи: мене, Зіньку, Матвія, щоб,
стало буть, котре з нас постереже його, щоб бігли насупроти і щоб він якомога
поспішав додому, певно, бояться, щоб він часом не забіг на яку хвилину до
Оксани... Ох, коли б же мені та й не зустріти його!
Т е к л я. Чому ж то так?..
С о л о м і я. Бо я, мабуть, не зумію збрехати. Як почне випитувати, коли
заслабли, та як, і що? То я зразу усе й виявлю.
Т е к л я. Та й дурна ти яка! А ти «е дивись йому в вічі; як казатимеш, то ховай
лице. Мене б послали, я б йому наговорила.
С о л о м і я. Ох, треба ж вже бігти на той шлях.
Т е к л я. Гляди ж, Соломіє! Пам'ятай Харитона!
С о л о м і я. Ох, пам'ятатиму ж, сестричко! Не бійся, вже як-небудь та
вибрешусь. От єй-богу, що правда. (Уходить).
Т е к л я (одна). Найкраща послуга з дурних. Що ж би тут таке вдіяти? Що
пригадати, щоб панич відсахнувся від Оксани? Як тілько спаде мені на думку, що
вона така ж репана мужичка, як і я, та зробиться панею, то так мене й запече.
Певно, що вона відьомського кодла і що вона панича якимсь зіллям причарувала. Бо
що в неї хорошого? Ні з лиця, ні з росту. Та їй до мене, як курці до пави!
Горить моє серце на неї. Пані обіща-ла мені дати аж півтораста рублів, якщо
зумію поробити таке Оксані, щоб вона паничеві остогидла... А я б її радніша
струїти, бісову тінь, за те, що вона колись об-рекла мене перед цілим
парубоцтвом. Одним тілько словом обрізала. Чи не в жидів, каже, ти навчилась
притирати буряком щоки? Парубки ухопили мене за руки, стерли свитками краску. Ще
відтоді серце моє лютує.

ЯВА 2

О к с а н а. Здрастуй, Текле!
Т е к л я. Здрастуйте—не застуйте! Спасибі, привітались, доки ще зовсім не
запишались.
О к с а н а. Ти, либонь, гніваєшся на мене?
Те к л я. Ба ні! А хоч би й гнівалась, то вам я^а печаль?..
О к с а н а. А я вже так скучила за дівчатами,! оце думала на вулицю піти.
Т е к л я. Справді? О, спасибі ж вам, хоч раз на рік і про нас, простих,
згадали.
О к с а н а. Правда, що я не часто буваю на вулиці, бо роботи, сестричко, багато
на моїх руках. Сама знаєш, що хазяйствечко у нас слава господеві; а що ж, одна у
батька, як палець, і в хаті, і в подвір'ї. А сьогодні, сестричко, так чогось
мені скучно стало.
Т е к л я. Стало буть, вже вволю начиталися і написалися?
О к с а н а. З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина?
Т е к л я. А як же я вам можу казати «ти», коли ви баришня?
О к с а н а. Лихо з тобою! Скажи, за віщо ти гніваєшся?
Т е к л я. А буряки у вас родили цього року?
О к с а н а. Що таке?
Т е к л я. Зоставайтесь здоровенькі, ваше високомордіє. (Пішла).
О к с а н а. Та ну-бо не дури, Текле! Чудна дівка! З чого вона раз по раз лютує
так, як зо мною зустрінеться? Лютуй собі, голубко, скільки хочеш, мені байдуже.
Не видко. Чи вже ж і сьогодні не приїде?.. Сказав же — у середу вернусь, а вже і
четвер, і п'ятниця минула. Сьогодні вже і неділя, а його нема. Дивно це мені і
ніби аж страшно. Ніколи ж, як не пригадаю, не траплялось ще так, щоб як сказав
він, що тоді-то прибуде, та не додержав слова. Хіба, було, спізниться на який
час. А це ж сім день. Що ж за пригода трапилась? Що зо мною діється, то я й не
зрозумію! Які ми дурні, закохані дівчата, які ми божевільні! Та хоч би й я: сама
доброхіть і мов навмисне полохаю своє серце. Не бачила ж я Б о р и са два роки,
то ж два роки—не сім день? Два роки не бачила його, і не страждала ж, і свої
думки не труїла самохітною зрадою, а тепер, коли він мій, коли я власними устами
вимовила перед ним свою душу і ніби власними руками віддала йому своє серце, я
завдаю собі страшенних мук! І справді, які ми дурні, закохані дівчата! Чи, може,
я така заздрісна у коханні? Чого ж перш ніколи мені і на думку не спадало, щоб
його ревнувати чи не довіряти йому? А тепер я ніби хочу, щоб він неодрізно сидів
поруч зо мною, ніби хочу видивлятись в його любі очі, слухати його палку річ. І
від чого ми, закохані Д і в ч а т а, наодинці такі балакучі? Улесна мова
здається нам такою блискучою, красотнявою. А коли б це з'явився ненароком перед
очима, замовкли б уста, мова та красотня, мов вихром, вивіялась би з пам'яті. А
може, він вивіряє мене, через те не їде? Та хіба ж ще не все сказали мої очі,
моє серце, мої уста? Ох, бідна була, мабуть, та мова, невиразні були погляди,
нечутко і нечуло билося моє серце. (Дивиться за лаштунки). Б о р и с? Він, він,
мій любий! Це ж він, мій орел сизокрилий! Ондечки і побратим лукавий з ним. Ох
серце ж моє, яке ти щасливе! Пора, пора вам показати свої ясні очі! Чого ж то
він так по-спіша? Ага, вискочили! Що ж це він минає нашу хату? Поїхав! Ні, це
щось дивно! Що ж ото ще третє поїхало з ним, якась не жінка, дівчина.

ЯВА З

Входить Г о р д і й.
Г о р д і й. Добривечір, баришня! Позвольте вам рекемендовать себя.
О к с а н а. З якої речі ти мене баришнею звеличав?
Г о р д і й. А как же іначе, когда ви пукет з бєлих роз. І етакую красотку хочет
отвертать? Вдивительної А ви міня познали?.. Г о р д і й Микитович.
О к с а н а. Торік, здається, я бачила тебе в городі.
Г о р д і й. То єсть позаторік, так ето вєрная ваша правда. Ну одначе я вижу,
што ви всьо-таки не забилі меня.
О к с а н а. Ні, пам'ятаю. (До себе). Чого ж він не глянув, не привітавсь?
Г о р д і й. Можно присєсть?
О к с а н а. Сідай, коли маєш час!
Г о р д і й (в сторону). І етакую красотку опроменять. (До неї). Ах, ах! Я для
вас усьо моє врем'я готов одпи-сати в расход, потому как, значить, же мойо
чувствіє на лице.
О к с а н а. Яке чувствіє?
Г о р д і й. А то, што как только увідєл, і страждаю, страждаю, как рекрут на
часах.
О к с а н а. Ти про Катрю кажеш? Чула я, що її сватав.
Г о р д і й. Тут вже не К а т р я, а другая лиходейка-злодєйка. К а т р я — ето
була моя глупая ошибка. Позвольте вам об'яснить, Океанія, по батюшки, звеніть в
том, не вспомню, но впротчем, кажется, безошибочно — Антоновна?
О к с а н а. Навіщо ще та Антонівна? Як змалку звав мене Оксаною, так і тепер
зви.
Г о р д і й. Невозможно! Потому што не пристало і не авантажне. Когда я іщо був
невоспитанной, тогда і понятіє мойо було мужицькоє.
О к с а н а. А тепер вже ти запанів, чи як?
Г о р д і й. Развє не видно мово воспитанія? О к с а н а Антоновна! Позвольте
вам об'яснить опись моїх стра-жданій, што тепер другой вже мой предмет, а не К а
т р я, што я, чесноє слово, і в мислях не імєл, штоб какой двушмишлєнний
шкандаль, как увідал і так себе тепер панімаю, што хоч січас согласен помереть.
Жисть копєйка,
Когда в любві лиходейра
Аба мнє так панімаєт,
Што з свєта сживаєт.
Понятно вам, какая ето мука — безотвєтная любов?
О к с а н а. Я щось не второпаю тебе. Чи, може, від того, що у мене голова дуже
болить.
Г о р д і й. Как не болєть головє? Ето вєрная ваша правда. Тут увесь корпус
заболєїть.
О к с а н а. Ти ніби щось палке і чуле говориш, тілько щось мова твоя якась...
Г о р д і й. Што ж, когда я не вмію говорить по-простому, по-мужичому. Разві ви
не можете панімать обра-зованний разговор?
О к с а н а. Твоєї мови я не розумію.
Г о р д і й. Вот когда мінє горько, так горько, што ви не можете понять меня.
Одначе позвольте вам поднєсти для вдовольствія конфетов. (Дає конфети).
О к с а н а. Не жадна я до ласощів.
Г о р д і й. Кушайте, наслаждайтесь! Как я типерича, значит, на собственном
жалованьї, так ето пустяк дєло, і я кажной день готов з моїм вдовольствієм на
всякі сладкі вещі. Кушайте сколько завгодно. Ну только подумайте об моєм
несчастії.
О к с а н а. Яке нещастя? Адже ти бачив, то панич поїхав зараз вулицею? А хто ж
то ще з ним?
Г о р д і й. Нічаво я не видал. Я свєту божого не видю. Ну видю только своє
горе! І што только я горесті терплю при свойом совокупном розсуждаємом чувствії,
ето даже вдивительно!.. Позвольте вам подарить кольцо золотоє.
О к с а н а. З якої речі?
Г о р д і й. Так, значить, ви без нікоторого вніманія об моєй чувствительності?
За што ж ето ваша тиранія! Ні конфетов не хочете кушать, ні подарка не берете!
Забросю ж я ето кольцо, когда так, в Дунай — бистру ріку. Пущай погибнет три с
полтиной. Тепера, значить, мнє вже до такого іронія доходить, што пущай другі
как хотять об вас понімають, но я все ж готов в огонь і в воду. Я слишал сійчас
од одной деревенской баришні, как об вас некоториє люди скверно панімають, што
готові бросить на безславіє і все прочеє. Но одначе, хоча ми і не з дворян, ну
на такой посаж не согласні, штоб імєть у своїх хвизономіях такоє варварское
понятіє.
О к с а н а. Кажи-бо товком, щоб я те зрозуміла.
Г о р д і й. Разві вам іщо не об'яснено? Уся тепер де-ревня говорить, што наш
панич жениться на какойсь помещицькой баришнє, так вот какая симпатія.
О к с а н а. Що-о? Ти п'яний чи?.. Від кого ти чув?..

ЯВА 4

Ті ж і Т е к л я.
Т е к л я. Від кого? Дивно! Усе вже село ґвалтує. І щоб ти запевне знала, що я
тобі не ворог, я тобі, як щира приятелька, ось що порадю: біжи ти зараз у хороми
розпатлай волосся і, мов кішка скажена, кинься йому в вічі!.. Зірви на ньому
своє серце! Осором його перед всіма гостями!
О к с а н а. Та ви це умовились, чи як?.. Чи серце моє вам далось на іграшку, чи
жили з мене хочете тягти? Один плете якусь нісенітницю, друга сичить, як гадина.

Г о р д і й. Ну одначе до свиданія! Я при етаких до-вольно удивительних
собесьодах не намірен присутство-вать. Ну когда заспокоєтесь, так только
вспомніте, што єсть один такой человек, што в огонь і в воду! (Уходить, співає).

О к с а н а. Текле, не дратуй мене! Кажи, що ти перечула і від кого?
Т е к л я. От тебе, Оксано, бог карає. Було б не чарувати панича, було б не
ходити до схід сонця по непочату воду, було б не носити у пазусі зілля!..
О к с а н а. Це, стало буть, я все виробляла? Я? Ну, добре, нехай і так: я
відьма, я чарівниця! Яка ж мені кара за це?
Т е к л я. А та ж, що панич Б о р и с посватався на панночці!
О к с а н а. Ха-ха-ха! Це ти все нарочито!.. Знаю я тебе! Ну-ну, що ж далі?
Т е к л я. Регочи, регочи, а він посватався, ще позавчора посватався, а сьогодні
вже з'їхались гості. Завтра і до вінця їдуть. Тепер там така гульня іде, що й...
Ось ходім, то й сама побачиш, коли мені не ймеш віри. Ходім, я тебе навчу
дорогою, що зробить.
О к с а н а. Ходім до горниць! Він до мене не привітався! Може... Ходім! Нехай
же своїми очима побачу, очам не повірю, одно тільки серце!..
Входять хлопці.
Це що таке?

ЯВА 5

Ті ж і п а р у б к и.
Хватають Оксану.
О к с а н а. Пустіть, пустіть мене!
Т е к л я. Затуліть мерщій їй рота, щоб не. ґвалтувала.
1-й п а р у б о к. А в кого той очіпок, що на смітнику знайшли? Давай його сюди!
Давай сюди мазницю, вимажемо їй голову, щоб не світила косою!
2-й п а р у б о к. На, ондечки!
1-й п а р у б о к. Мерщій мазницю! А, ти ще й кусаєшся!.. Ач, чортова нехлюя,
хвойда всесвітня! Де мій ніж? Я їй зараз косу відчикрижу! Співайте, братці,
весільну.
П а р у б к и (співають).
Рак у дудку дме,
Черепаха — сваха,
Бузинова дудка!
О к с а н а (кричить). Ґвалт! Рятуйте, хто в бога вірує! Братики! Братики,
голубчики, бога ви не боїтесь!
1-й п а р у б о к. Що ж це мазницю не несуть?..

ЯВА 6

С т е п а н і О х р і м з парубками.
С т е п а н. А хто тут ґвалтує?
1-й п а р у б о к. А осьдечки паню хочемо покрити, та пручається, бісова тінь.
С т е п а н. Катюги!.. За що ви знущаєтесь над дівкою?
1-й п а р у б о к. Не знущаємось, а хочемо честь їй віддати по заслузі!..
С т е п а н. Геть, іроди! Черева вам розпанахаю!.. Ох-ріме! Гей, братці, дайте
помочі!
О х р і м. Геть, бузовіри, собаки! Голови розчавчуі
Деруться.
1-й п а р у б о к. Ну, ну, не дуже, ми й вас скрутимо!..
С т е п а н. Мене скрутите? Ще той на світ не народився, щоб мене скрутив.
Б'ються. Один з парубків ударив Оксану. Та пада.
О к с а н а. Ой боже ж мій, боже!
С т е п а н. Ходім, катюги, до старшини.
О х р і м. Анахтеми! В холодну вас, п'янюги чортові!
Уходять.
Т е к л я. Тепер я вдовольнила своє серце! Здається, С т е п а н мене не бачив.
А хоч би бачив, то й що? Не я опудила парубків, знайшлись послухачі! (Дивиться
на Оксану). Зомліла? Ой, що ж це у неї йде кров з рота? Може, і дуба дасть? Щось
рипнуло. (Уходить).

ЯВА 7
Завада виходить з хати, позіхає.

З а в а д а . Що воно неначе щось ґвалтувало? Чи то, може, мені спросоння так
показалось? А де ж це О к с а н а? От того вже я не люблю, щоб уночі тинятися по
городах та по садках! Сиділа б собі у подвір'ї, і любесенько. Щось я помічаю, що
вона оце вже четвертий чи п'ятий день і місця собі не знайде. Невже і справді
покохала панича? Та й він уже сьомий день і в хату не за-гляда. Може?.. (Гука).
Оксано! Оксано!.. Не чуть!.. (Іде і натикається на Оксану). Що ж оце лежить?..
(Придивляється).
О к с а н а. Ох,-не знущайтесь же наді мною!
З а в а д а (підводить її). Господь з тобою, моя дитино! Хто ж над тобою
знущається? Та що це з тобою? Ти вся закривавилась.
О к с а н а. Бачите, яка правда на світі!
З а в а д а . Що таке, доню?
О к с а н а. Посватався! А мене б'ють. Я ще жива, мою душу, моє серце взяли
вороги, на поталу кинули.
З а в а д а . Що-бо ти, доню, говориш?..
О к с а н а. Очіпок мені наділи, покрили і косу вже обрізали. Голова, мов в
смолі...
З а в а д а . Який очіпок? Коса твоя ціла! Бог з тобою, чи ти у сні, чи справді
збожеволіла?..
О к с а н а. Я... покритка.
З а в а д а (з жахом). Покритка? Так ти осоромила мою сіду голову?
О к с а н а. Осоромила! Покритка! Ха-ха!..
З а в а д а . Зняла ти мою голову, живцем поклала мене в домовину. Спасибі,
донечко! Спасибі, моя утіхо і порадо!.. Оддячила за хліб, за сіль і за навуку...
Геть від мене, гадино!..
О к с а н а. За що ж ви мене взичаєте?..
З а в а д а . А що ж, хвалити тебе, чи як? Клади ж мене мерщій у домовину, копай
яму...
О к с а н а. Чуєте, він посватався! Згубив мене, я вже в домовині... Ух! Яка
холодна земля! Гадюка! Гадюка!.. Яка страшенна! Одірвіть її, одірвіть!.. (Пади
зомліла).
З а в а д а . Боже мій! Що ж це з нею!.. (Несе її в хату). Горенько, горенько...
відкіля ти несподівано з'явилося на мою голову? (Пішов у хату).

ЯВА 8

Г о р д і й. Єсть'пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолету, прострели
ти грудь мою. І как вжасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з
мого стражданія описана! Кажется, тепер моя любов до Океанії Антоновни
видающийся случай, ну одначе ж вона как будто і в резон не взяла мово чувствія.
І невжелі я должен буть погибшой человєк? Ах, как вжасно моє серце горить! Ну і
сколько я етово самого товару видал у городі, ну, кажется, так што ні одна іщо
не завдавала мінє стольких мученій! Пущай там баришні і воспитанні, і свою
хвизиномію імєют в красотє, і в настоящем хвасоні їх воспитаніє, і пущай вони і
на речах бойкі. Ну, кажется, што нєт у них етого вдивительного взгляда, штоб
серце од них кипіло. Тятенька говорять, што за Оксаною Антоновной і приданоє
должно буть какуратноє, і денєжной копитал. Ну как же не страждать? Правда, што
вона мало воспитана, так ето ми поправим. Ну, што кольца золотого не приняла,
значить, амінь і шабаш. Там чи була у них какая комерція з паничем, чи не була,
я на ето мало внімаю обращенія, бо ми у городі до етого самого безобразія
приравнодушились. Главноє дєло, штоб був денєжной копитал. Человєк без копитала,
што швець без колодки, человєк с копиталом всєгда імєєт настоящую хвизономію у
хорошій кумпанії. А женився б собє і сійчас би встругнув мастерськую, взял би в
подмастєра двох мальчиков, квартеру на большой улицє, і живи в своєм титуле, как
порядошний гаспадін. Больвар тут, гостиниці, кумпанію з воспитанни-ми
прикажчиками і палікмахтерами. І палучай себе воспитаніє. Ну і за пустяком дєло:
копитал денєжной надо імєть. Ах, как я страждаю! Ах, как я страждаю!

ЯВА 9

Входить С т е п а н.

С т е п а н. Хто це стовбичить?
Г о р д і й. Свой человєк! А ти обходной, чи як?
С т е п а н. Чого ти тут тиняєшся?
Г о р д і й. А єжелі у меня єсть такой каприз, што я «е намєрен всякому
об'яснить?
С т е п а н. Ти бачив, яка була тут колотнеча?
Г о р д і й. Нічого не бачив.
С т е п а н. От які іроди повилуплювались.
Г о р д і й. Ето ти про панича? Да, приятний шкан-даль! Н-у одначе єго зовсім не
так надо було.
С т е п а н. Я знаю, що треба було всім в'язи поскручувати.
Г о р д і й. Какіє в'язи?
С т е п а н. А по-твоєму ж як?
Г о р д і й. Кажется, што ми розійшлись у понятіях. Я говорю тебе, што как мінє
тепер однаково — хоть сейчас в Дунай — бистру рєчку головой.
С т е п а н. Та що ти верзеш?
Г о р д і й. Говорять, коториє люди єсть с понятієм, так говорять, што,
говорять, легче человєку на душе, как другим об своїх нещастіях об'явить,
значить, как тепер виходить такой предмет, што, значит, О к с а н а Антоновна в
любві размєн получила, так как ти думаєш? І я через ето самое возлюбил єйо і
страждаю безотвєтно чажело.
С т е п а н. Нічого не второпаю, що ти мелеш.
Г о р д і й. Виноват я, што ти такой безпонятливой? Ну я по-простому скажу тібє,
што я хочу сватати Оксану.
С т е п а н. Що-о! Ти хочеш її сватать?!
Г о р д і й. А чего ж і нєт? Разві я такой непристойний? Єжелі панич тепер
отказался...
С т е п а н. Ти хочеш її сватать? Та ти чи зроду дурний, чи ще свіжо скрутився?
Г о р д і й. Как вона, значить, була полюбовниця паничева...
С т е п а н. Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже!
Г о р д і й. За што ж ти кричиш? Што ти командуєш?
С т е п а н. Як ти посмів сказати на дівку таке гидке слово? Чи ти постеріг її у
чім лихім, чи власними очима бачив? Та чи знаєш ти, що то таке для дівки честь?
А... де тобі знати! Коли ти у городі звик хвоськати своїм нечестивим язиком, то
тут не до речі твої городянські норови!
Г о р д і й. Ну так я нічого не пойму.
С т е п а н. Мабуть, у тебе стілько честі, як у цигана правди.
Г о р д і й. Нічево не пойму. Ну єжелі ж тепер усе говорять.
С т е п а н. Говорять, говорять, чортова ти говорячка! А тут у тебе у цій тикві
(показує на його голову) клоччя чи пір'я?
Г о р д і й. Нєт, кажется, я при свойом понятії.
С т е п а н. Брехня, не вір собі; тебе, мабуть, ще змалку обікрадено; коли б у
тебе свій розум був, так ти б перш розміркував, що яка то може бути страшенна
образа, коли людину чисту, як скло, взичають лихим словом.
Г о р д і й. Так, значит, ето один только скверний разговор?
С т е п а н. Я ж кажу, що тебе дурним охрестили! Тьху! (Іде).
Г о р д і й. За што ж ти знову ругаєшся? От так хороший фельєтон! (Вслід). І я
тебе тьху, важная особа!
С т е п а н (вернувсь). Ти-бо слухай, Гордію, що я тобі іще скажу.
Г о р д і й. Та то я плюнув у шутки.
С т е п а н. Ти, мабуть, і справді кручений; я тобі кажу; послухай мого совіту —
не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш. Ти язика защепни на
петельку, бо оддубасю так, що аж пір'я з тебе сипатиметься.

ЯВА 10

Ті ж і З а в а д а .
З а в а д а . Не знаю, по яку бабу і кинутись! До писаря хіба піти, якщо він ще
дома! І що таке з нею по-діялось, ніяк не розберу.
С т е п а н (до Завади). Добривечір!
З а в а д а . Це ти, С т е п а н е?
С т е п а н. Куди це ви, дядьку, налагодились іти?..
З а в а д а . Ох, хоч і не питай, у мене у господі таке лихо скоїлось!.. А з
чого воно?..
С т е п а н. Я все знаю. Ходім, я вам дорогою розкажу.
Пішли.
Г о р д і й. Одначе за што он двєчі об'явил мене дураком? Ні, сколько живу, но,
кажется, ніхто не обзивав дураком в глаза! Сказано, как мужик, так і нікоторого
воспитанія. (Услід). А я тебе скажу, што сам ти дурак двохетажний, вот што!

ЯВА 11

Т е к л я і Г о р д і й.

Т е к л я. Що ж то тепер з нею твориться? Цікаво мені до неї довідатися.
(Загляда у вікно). Що це вона, на-вколюшках молиться, а сльози, як горох,
котяться. Невже ж вона і справді так дуже любить панича? Дивно! (Дивиться у
вікно). О, встає і йде з хати.
Т о р д і й (підходить). Здрастуйте, баришня!
Т е к л я. Ох, як же ви мене злякали.
Г о р д і й. Чого ж пужатся? Я не звєрь дикон какой. Куда ви ідете?
Входить О к с а н а і проходить в сад.
Т е к л я. Так би оце я вам і сказала! А як і признаюсь, чи ви ж і повірите?
Г о р д і й. Вєрно, какого кавалера ськали?
Т е к л я. Якого? Ви, може, натякаєте на котрого з наших парубків? Не діждуться
вони цього! Вже, правду сказать, є за ким!
Г о р д і й. А будто вам ні один з ваших кавалеров не нравится?
Т е к л я. Та хай вони усі хоч зараз повиздихають.
Г о р д і й. Одначе я слнхал, што ви з Охрємом любов крутили?
Т е к л я. Бач, бач, я ж кажу, що я усім кісткою у горлянці засіла. Господи,
господи! Здається, нікого і не зачіпаєш, нікому не заважаєш...
Г о р д і й. Полно пичалі, я на ето об'явленіє не внімаю обращенія. Та кого ж ви
ськали?..
Т е к л я. Ще й питають.
Г о р д і й. Так неужелі меня?
Т е к л я. Догадайтесь. Скоро ви приїхали в село, а я як побачила вас... Ні, не
хочу казати, бо мені стидно. А для чого би я вас перед усіма вихваляю, коли б...
От, кажу, п а р у б о к, настоящий кавалер, не нашим свинопасам рівня.
Г о р д і й. Так неужто я вам ндравлюсь?
Т е к л я. У нього, кажу, і погляд соколиний, хода молодецька, коли чую, ви
послали старостів до Катрі. А я як це почула, то мало не зомліла. Вже мати що не
робила: і свяченою водою мене прискала, і переполох виливала, бо К а т р я ж...
Г о р д і й. Ах, не досаждайте мене Катрею, ето була глупая моя ошибка.
Т е к л я. Знайшли кого сватати! Та у неї раз у раз з рота слина котиться, а на
плечах отакі чиряки. Вона з чиряків ніколи і не вигоюється.
Г о р д і й. Будто? Вот так категорія.
Т е к л я. От, їй-богу, хоч заприсягтись.
Г о р д і й. Благодару вам, што ви мінє глаза открили. Позвольте предложить вам
для вдовольствія конфетов.
Т е к л я. Ні, спасибі.
Г о р д і й. Возьміть, ето нам не убиток.
Т е к л я. Ви ж розумний кавалер, то й подумали б, що буде, як люди спізнають,
що я беру від вас гостинці...
Г о р д і й. Еті речі ваші вумні; ну одначе оні нічого не могут.
Т е к л я. Не могуть? Як би не так, а то як тілько постережуть, що я вас люблю.
Ох, що ж це я сказала?..
Г о р д і й. Повторіте! Здєлайте єщо раз об'явленіє!
Т е к л я. Ох, сором же який!
Г о р д і й. Нікоторого сорома. Позвольте вас спро-сить, какоє у вас приданоє.
Т е к л я. Яке? Нас дві у батька і у матері. Я та менша сестра. А ви ж знаєте,
що ми люди заможні. Оп'ять же як я служила півтора року у купця Лейзора за
няньку, так ті гроші, що я заробила у Лейзора, я віддала усі до рук батькові.
Г о р д і й. Даєть вам папаша п'ятсот рублів або на худой конець чотириста
рублів? Мінє главна статья, штоб свою мастерську, єжелі дасть хоч триста
п'ятдесят, і в то ж сікунд я в вас влюбльон.
Т е к л я. У мене, окрім того, своїх ще буде сто п'ятдесят рублів.
Г о р д і й. Не может бить! Єй-богу, я у вас влюбльон. Позвольте вам подарить
кольцо золотоє.
Т е к л я. Не хочу, не хочу нізащо у світі!
Г о р д і й. Как же ви можете дєлать такой равнодушний отказ влюбльонному
человєку? Говорю вам, што я все страждаю об вас і што серце моє кипить і
пузирить, как настояща шевська смола в огнє.
Т е к л я. Ох, як же ви палко та хороше балакаєте.
Г о р д і й. Вам ндравлються мої речі? Я і вас воспитаю, Т е к л я... как вас по
батюшке, звиніть на том, не спомню.
Т е к л я. Свиридівна.
Г о р д і й. Свирид, значить, виходе по-благородному Спиридоновна. Возьміть
кольцо золотоє, бо как не візьмете, то бросю єго в Дунай — бистру рєчку, пущай
погибаєт три с полтиной.
Т е к л я. Я ж стидюсь. Надіньте його самі на мій палець.
Г о р д і й надіва.
Г о р д і й. Тепер позвольте вас неравнодушно розцілувать, как собственноручную
невєсту.
Т е к л я. Ох, який стид! Не хочу, не хочу!..
Цілує.
Що-бо ви робите?
Г о р д і й. Не скісняйтесь, потому што ета статья от вжасного неравнодушного
чувствія.
Т е к л я (цілує). Ох, що ж це я зробила? Я й цілуваться не умію!..
Г о р д і й. Одначе ваш поцілуй сладкий, как конфет.
Т е к л я. Це я уперше на своєму віку цілую парубка!.. А цитьте, щось гомонить.
Ходімо звідціля.
Г о р д і й. Ну, я вам тепер об'ясню, што я вас спер-воначала, должно бить, не
разглядєл, какая ви єсть красотка. Но тепер видно, што ви настоящая фотографія,
масляними красками писана, — чесно слово. Только би хоч триста рублєй — і сейчас
превзойдьот между нами церковний процес.
Уходять.

ЯВА 12

З а в а д а і п и с а р.
П и с а р. Шкода, що це трапилось не на молодику. А свячена вода єсть у вас?
З а в а д а . Аякже! Я для бджіл держу ще позаторішню.
П и с а р. Це ще краще. Тут вся сила, що свячена вода і віск страсної свічки. А
вже все, касательно ос-тального, ми побачимо у цій книжці. А стривайте. (Вийма
книжку і дивиться на зорі). Одна, друга, третя укупі, шість зверху, ясна збоку.
Захмарило з зісподу. Одна підкотилась. Ага: не докотись, перекотись, зупинись.
Од молитвеної, рожденої, хрещеної. Тьфу, тьфу, тьфу!.. Ну, ходім, може, і
допоможу. Пам'ятайте, милостивий государю, що як увійдемо у сіни, то мерщій
запріть двері і каглу затуліть, щоб не втиснувся за нами той, що не вночі
згадувати.
Уходять.

ЯВА 13

С т е п а н. Не вірю я, щоб панич насміявся над Оксаною. Двічі я уже ходив до
горниць, питав декого з двірських, чи посватався панич. Всі кажуть: здається,
посватавсь. Та хто ж мені правду скаже? Ну, посватався так посватався! Ніхто
тобі не боронить женитись на кому хочеш, а тілько перш виправ перед людьми з
котрою кохався, на котру весь мир опудився, відсахни лиху славу!.. Та невже ж не
шепнув йому ніхто про те, що скоїлось з Оксаною? Чи, може, він нарочито
ховається, як той злодій. Мана, страшенна мана! А як же я гляну товаришам у
вічі, якщо тому пащекуванню правда? Більш двох років я про панича слова лихого
нікому не давав вимовить, баки всім забивав. А тепер... Що тепер?.. Піду ще,
тинятимусь, доки таки не підстережу такого, котрий всю мені правду виявить. І
коли, борони боже, панич винен перед Оксаною, то... вже я й не знаю, що вийде з
нашої розмови.

ЯВА 14

П и с а р і З а в а д а .

З а в а д а. Де ж це вона поділася? Оксано, Оксано! Чи не в саду?
П и с а р. Ідіть і шукайте її. Якщо добре повело її, то повело на схід сонця, а
якщо лихе, то на захід. А якщо знайдете її, то тоді скажете мені. До зобачення.
(Уходить).
З а в а д а . Боже ж мій милий, боже милосерднийі Де ж мені її шукати темної
ночі! Борони боже, в річку кинулась...
Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

ОДМІНА ПЕРША

На другий день удосвіта. Велика кімната у панському будинку.

ЯВА 1

С о л о м і я (прибира ложки і тарілки з столу). Ну заварили наші пани кашу!
Заморочили зовсім панича; сперш посадили його у карт грати, а далі так підпоїли,
що він, як сніп, звалився. Вже скілько разів наважаласА я шепнути паничеві, яке
лихо скоїлось у нас на селі, та коли ж ані приступу до його! Чи не лихо?.. Вже
свТ-тає. Оце загулялись! Хоч би Владимир Петрович був тут, то я б йому шепнула.

ЯВА 2

О к с а н а входить.
С о л о м і я (з жахом). Оксано, ти?
О к с а н а. Цить! Скажи мені, Соломіє, чи є у тебе у серцеві бог?
С о л о м і я. Я, єй-богу, сестричко, ні на капелиночку не винна! То все
налихотворила Т е к л я, тілько ти їй не кажи, що я виявила! А я хоч і
заприсягну!
О к с а н а. Я тебе питаю: є у тебе в серцеві бог? Скажи мені, чи здіймались
коли-небудь твої груди під вагою невимовного смутку? Чи з'являлись коли-небудь
сльози у твоїх очах?
С о л о м і я. Та я ж, сестричко, не кам'яна!
О к с а н а (ухопивши її за руки). Не кам'яна? Ти правду кажеш?
С о л о м і я. Хоч і заприсягти!
О к с а н а. Скажи мені як перед богом, — посватався панич?
С о л о м і я. На те похоже. Тілько настояще довідатись не можна, бо нікого з
нас не допускають до його. Зараз як тілько я увійду — і випроводять. Я не
розберу панських заручин. У нас як просватають дівку, то зараз на рушник стають,
кланяються перед образами, а далі — батькові, матері; а у панів нічого нема.
О к с а н а. Виклич мені панича.
С о л о м і я. Та він, сестричко, п'яний спить.
О к с а н а. П'яний! Ти мене дуриш?
С о л о м і я. Ну, от, єй-богу, що ні! Там такий п'яний, що й сказать не можна.
Його, певно, нарочито напоїли.
О к с а н а (похитнулась). П'яний... напоїли! І це самостійная людина!.. Остання
надія захмарилась. Проведи мене до його... мій жаль його розбуде, моє горе його
витверезить...
С о л о м і я. Постривай, може, я його розбудю. Тілько, сестричко, йди з
горниць, — там у саду підожди абощо; бо як пані постереже — лихо буде! Вона вже
не спить!
Входить Н а т а л я С е м е н і в н а.

ЯВА З

Н а т а л я С е м е н і в н а(побачивши Оксану). Ти?!
О к с а н а. Я!
С о л о м і я незамітно вийшла.
Не полохайтесь! Це не манія моя, а я живесенька... Не полохайтесь... і мене не
лякайте, бо не злякаєте...
Н а т а л я С е м е н і в н а. Як ти посміла ввійти?
О к с а н а. Не кричіть... бо собі тільки сорому наробите... Слуги ваші всі
покотом сплять... двері не заперті... я й прийшла. Пані, не з ножем в руці
прийшла я до вас і не з докорами, а принесла я вам своє серце, щоб ви його
добили! Живуче... ніяк сама його не здолаю...
Н а т а л я С е м е н і в н а. Я не душогубка!
О к с а н а. Не душогубка? Чому ж у вас такий страшний погляд? Чула я, правда,
од людей, що, кажуть, бува й так: погляд вовчий, а душа янгольська! Примусьте ж
вашу душу, щоб вона хоч на хвилину засяла у вашім погляді, і та мала хвилина
надасть мені сили і одваги. Я сміливо йшла до вас, а тепер острах даве мою душу
і сковує мої вуста!.. Хоч одну ж іскру жалю у погляді, молю вас!..
Н а т а л я С е м е н і в н а (тихше). Чого тобі треба? Чого ти хочеш від мене?

О к с а н а. Чого я хочу? Ха-ха-ха! Чого я хочу? І це питає мати, його мати! І
справді: чого я хочу? Я, мабуть, зовсім вже збожеволіла!.. Ви колись казали
мені, як ще я була при вас за горничну...
Н а т а л я С е м е н і в н а. О, я щодня проклинаю той час і годину!..
О к с а н а. Чудно! А тоді мені здавалось, що ви самі втішались, дивлячись, як
панич залицявся до мене. Мабуть, тоді в очах ваших жила ваша янгольська душа?
Н а т а л я С е м е н і в н а. Я сама не встереглася, як гадину в пазусі
зогріла.
О к с а н а (не слуха її). Ви тоді казали, пані, що ви й самі не з високого
коліна; що ваш отець був простий міщанин і вас вчив на мідні гроші. Чого ж тепер
ви так пишаєтесь? Одначе... що ж це таке я плещу? Чи воно ж до речі? Я не ти
зовсім хотіла сказати... (Подумала). Що ж таке я хотіла? Хіба те, що ваш син
любив мене, що вашого сина і я любила...
Н а т а л я С е м е н і в н а. А тепер минулося!.. Мертвого з гроба не
вертають!..
О к с а н а. Минулося? Справді минулося? А я наважилась було у однім слові
вимовити перед вами усю мою душу, усю мою печаль... Хотіла сказати таке слово, у
котрім ви побачили б, як у дзеркалі, всі мої муки, всі рани мого серця!..
«Мертвого з гроба не вертають...» І ви так спокійно і тоді б сказали цю
приказку, коли б побачили у труні свого єдиного сина?.. А я вже лежу у труні! А
моє серце — його серце, моя душа — його душа, моє життя — його життя. Він помер
задля мене, і я вже наполовину мертва!.. І все ж таки ані іскорки жалю у ваших
очах?.. Пані!.. Я кохала вашого сина!.. У його коханні я кохала увесь мир божий.
Він був моєю думкою, моєю молитвою, моїм світом. Одняли його у мене!.. Одняли не
душогуби, а люди з янгольською душею!.. Ох, страшно ж мені, страшно!.. Серце
моє, чи є ти в грудях, чи нема? Я не чую тебе!..
Н а т а л я С е м е н і в н а. Мені жаль тебе, Оксано! Що ж робить?
О к с а н а. Жаль?.. Вам жаль мене?.. Ха-ха-ха! Не треба, не треба мені вашого
жалю! Ні, ні, я вас зоби-дила, я вас зневажила... Простіть мене!.. Я сама не
знаю, що кажу... Скажіть, промовте ще раз: «Мені жаль тебе!» Ха-ха-ха! «Мені
жаль тебе!» Вмирай, серце!.. Сліпніть, очі!.. Глухніть, мої вуха! Це не материна
мова!
Н а т а л я С е м е н і в н а(убік). Відкіля вона взялася, хто її сюди привів?
(До неї). Ну, пора вже тобі додому.
О к с а н а. Правда ваша!.. Я вже й надто забарилась...
Н а т а л я С е м е н і в н а. Ну, то йди ж собі!
О к с а н а. Стривайте, ще два слова. Кажуть, що я чарувала панича? Правда!..
Кажуть, що я відьомського кодла. Ох, яка правда! Кажуть, що я хотіла бути
панією-дворянкою. От за це то вже й сам панич присягне, що правда. Бачте — я все
це вам кажу і не червонію, щоб ви вже певне знали, що у мене стида ані крихотки.
Що я, бачте, вже така непутяща, така хвойда зародилась, що й сором не їсть мені
очей!.. (Хапається одною рукою за одвірок, а другою за голову).
Н а т а л я С е м е н і в н а. Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!..
О к с а н а. Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні!
(Згодом). Нічого... Бачите, вже й одійшла. Живуча я, як гадина!.. (Здійма з
пальця перстень). Це його... паничів перстень. Хотіла було шпурнути його
куди-небудь, та пошкодувала, що золотий. А найгірш боялась, що як пришлете
грабувати, от тоді-то вже було б сорому надто! І я сама принесла... Нате!..
(Поклала перстень на стіл). Отож всієї розмови, отож всієї поради. (Іде до
дверей).
Н а т а л я С е м е н і в н а. Стривай, Оксано!..
О к с а н а (зупинилась). Пора ж і честь знати. Самі мене виганяли, а тепер
зупиняєте? Здається, я все сказала?..
Н а т а л я С е м е н і в н а. Я хочу тобі віддячити за те, що ти без ґвалту і
без огласу розв'язала моєму синові руки.
О к с а н а. Як віддячити? Хіба ви ще не віддячили?..
Н а т а л я С е м е н і в н а (вийма хутко з шухляди гроші). Це тобі на
придане! (Дає гроші).
О к с а н а. Щ-о? Дякуйте, пані, що ви його мати! Віддайте ці гроші на подзвіння
та на церкву, щоб щодня виймали часточку «за здравіє» вашої янгольської душі!..
Пані, пані!.. Не в кожного й душогуба здіймається рука на умираючого, а ви... ви
вийняли з моїх грудей серце і, сміючись, краєте, ще й на моїх очах, його на
шматки. Не бог вам, пані, душу дав, не мати вас породила! (Пішла).
Н а т а л я С е м е н і в н а (сперш немов остовпіла, а далі прожогом кинулась
до дверей). Оксано, Оксано! Вернись!.. (Одбігла од дверей). Що я роблю? Чи не
збожеволіла я?! Ні, ні!.. Не погублю я своєї дитини! О, чом же ти, Оксано,
нерівня моєму синові? Яка велика душа! Нащо ти в кріпацтві зародилася?.. Ні...
Ні!.. Не невістка ти мені!
Завіса

ОДМІНА ДРУГА

Того ж таки дня, через шість годин. Зала у будинку В о р о н о в и х.

ЯВА 1

Г о р н о в і М а к с и м.
Г о р н о в. Так, стало буть, ми з вами в ціні зійшлись?
М а к с й м. Де ж, мовляв, не зійшлись? Я ще й рота не вспів роззявити, а ви вже
й ціну поклали, та ще й яку, мовляв, ціну. Але ж глядіть, чи не помилились, бо я
швець такий, що під зав'язь умію чоботи шити, а вам, може, треба городського?
Г о р н о в. Ба ні, мені такого й треба до школи.
М а к с и м. Тепер вже повелось так, хоч би і у нас на селі: чоботи на дві
колодки, та ще й на шпильках, а я все на дратві. От що вже дратву, так навдаку
чи хтб висуче проти мене?
Г о р н о в. Я хочу, щоб хлопчаки спершу навчились шити прості чоботи, а там вже
котрому скортить городи ських чобіт, то нехай сам добира способу, як їх
змайструвати.
М а к с и м. Еге! Нехай вже, мовляв, саме домадикується!.. Я ще мав дещо вам
сказати, та тільки не знаю, з якого боку й почати. Ще як скажете: «От старий,
почав вже вигадувати».
Г о р н о в. Що ж таке?
М а к с й м. А те, що я ще зроду-віку не бурлакував, а оце, мовляв, вже ніби
приходиться покидати стару... Там такого репету наробе, що не тільки в хаті, а й
у подвір'ї, мовляв, буде тісно.
Г о р н о в. Чому ж не взяти й бабу з собою?
М а к с и м. Чи й справді? (Зрадів). Вона у мене, Владимир Петрович, така, що й
хвилини без діла не сидітиме... Там така працьовита, що й сказать... (Сміється).
А як роботи нема, то зо мною свариться, а вже без діла не всидить.
Г о р н о в. Знайдемо і їй діло. А за ціну певно що не будемо торгуватись?..
М а к с и м. Та яка вже ціна беззубій?..
Г о р н о в. Часом беззубий краще зубатого!..
М а к с и м. Та воно так... Це вже ви мене зовсім, мовляв, на світ народили! А
то ж сказали ви мені' ціну, а я зопалу погнався за грішми та й про бабу забув.
Оце ж і чудесно. У хату свою впустимо Матвія, тут у нас є такий бідолаха з
двірських: дітей, мовляв, повнісінький запічок, а хати дасть бог. Нехай собі
живе, та хліб жує, та двору доглядає.

ЯВА 2

Ті ж і Б о р и с.
Г о р н о в. Ну, ти ж і спиш! Я вже з города двадцять верстов пробіг, а ти...
Б о р и с. У мене голова страх як болить... Я й не бачу. (Чоломкається з М а к с
и м о м). Що ж, договорились?
М а к с и м (усміхається). Вже, мовляв, і печать приклали.
Г о р н о в (дивлячись на часи). Ого-го, пора їхати!
Б о р и с. Чого хапаєшся? Поснідав би...
Г о р н о в. Скільки ще в тебе тієї панської пихи, як подивлюсь я на тебе: без
сніданку або без кофію не можна гостя відпустити; і хоч би тому гостеві діла
було, як кажуть, по зав'язку, а він сиди та жди того кофію. У мене там діло
кипить! Я купив оце у городі молотилку, і зараз треба установити її. Ну, у вас
гарні порядки: приїхав — усі пани і слуги сплять, двері відчинені, хоч і забирай
усе на вози та й вези куди хочеш.
Б о р и с. Ми світом тільки полягали.
Г о р н о в. Що це в тебе такі червоні очі?
Б о р и с. П'яний був.
Г о р н о в. З якого побиту?
Б о р и с. Тадже ж учора був день народженій батька.
Г о р н о в. Стало буть, ти туди і не навідувався?
Б о р и с (засоромивсь). Ні!..
Г о р н о в. От так молодець!..
.
ЯВА 3

Ті ж і С о л о м і я.
С о л о м і я. Паничу, пожалуйте, вас мамащенька кличуть.
Голос за дверима: «Б о р и с!..»
Б о р и с (гука). Я зараз! (До Г о р н о ва). Підожди мене! (Пішов).
Г о р н о в. А йдіть сюди на хвилину, С о л о м і я! С о л о м і я. Не хочу, бо
ви зараз почнете розпитувати, а мені заказано мовчати. От єй-богу, що правда!
Голос за дверима: «С о л о м і я!»
Ось зараз! (Побігла).
М а к с и м (тим часом роздивляє портрети, що висять на стінах у золотих
рамках). Що то воно: чи царі всі, чи генерали?
Г о р н о в. Хіба ж деякі з них вам нікого не нагадують? Це ж Б о р и с і в
батько, а це дід, а той третій — генерал Суворов.
М а к с и м. Бачте, я таки вгадав, що генерал.
Г о р н о в. Один же тільки генерал. А батько Борисів тільки що копитан, а дід
його, то й хто його знає!.. Бачте, це на йому старосвітський мілщієнний казакин.
І доки цей дід ще не був у службі, то прозивався Ворона, а як здобув
міліцієнного чина, так став вже прозиватись В о р о н о в! Стало буть, причепив
хвостика до свого про-звища.
М а к с и м. Хвостика? Навіщо ж то?
Г о р н о в. Така, бачте, мабуть, була поведенція, все своє вже дуже обридло,
так хоч хвостика чужого пришити.
М а к с и м. Еге! Ну, а то ж жіночі парсони, хто вони? (Показує на портрет).
Г о р н о в. Це мати Борисова, а це вже її мати, стало буть, бабка Борисова. Ось
бачте, убрання в неї вже просте, старосвітське: очіпок, намітка, плахта.
М а к с и м. Так, так!.. Стало буть, вони не з так-то давнього коліна запаніли?
Г о р н о в. Бабка ця й до смерті жила тут.
М а к с и м. Та як же?.. Так... так!.. Я її пам'ятаю! Оце, либонь, піде
дванадцятий чи пак тринадцятий рік, як вона померла. Проста була людина, зовсім
проста, і по-панськи, мовляв, ані же тобі не вміла говорити.
Г о р н о в. Це була найперша порадниця і жалібниця Борисова. Він згадує про неї
з великою шанобою.
М а к с и м, Пам'ятаю, пам'ятаю!.. Усе, було, з ним няньчиться. Конешно, доброго
чоловіка усяк добром пом'яне. Ну, то я ж оце піду лагодитись у дорогу, доки ви
тут.
Г о р н о в. Я не забарюсь.
М а к с и м. То прощавайте до якого часу! (Вийшов).
Г о р н о в (один). Як то Б о р и с з своїми старими уладиться? Молоде ще
хлоп'я, м'яке серце... Стережеться сварки, як вогню, думає, що можна її
обминути! Та що це він так довго бариться?

ЯВА 4

Б о р и с (дуже стривожений). Оказія, брат! Чуєш, мати запевняє, що буцімто я
вчора об'яснився перед Ізмайловою!
Г о р н о в. Удрав штуку... Яка ж то Ізмайлова?
Б о р и с. Ти ж познакомився учора з нею і з її матір'ю... Бач, деякі гості ще
спозаранку учора пороз'їжджались, а Ізмайлови зостались ночувати. Отже, як
поїхав ти, у нас почалось бенкетування; я якось не встерігся та й насмоктався...
Мене-таки батько й мати здорово примушували. «Який ти, — кажуть, — мужчина, що
не хочеш пить?» Я і урізав. Може, з п'яних очей і справді наговорив якої
нісенітниці.
Г о р н о в. А я думаю, брат, що це якась машина.
Б о р и с. Оце ще вигадав.
Г о р н о в. А конешно! Ти скрізь бачиш одні квіточки та ясне сонечко. Сказано:
молоде, зелене! (Узяв картуза). Одначе adie, mio caro![2]
Б о р и с. Попрощався б з моїми старими, а то розгніваються.
Г о р н о в. Вони ж кажуть, що я хам; а від хама якої їм звичайності?
Б о р и с. Не терплю я, як чоловік сам на себе плеще.
Горно в. Та я ж учора власними вухами чув!.. Стривай, стривай!.. Чи не ота
Ізмайлова, котрій я учора радив у кукол гратись?
Б о р й с. Та вона ж, вона.
Г о р н о в. Ця ж мене хамом звеличала. (Сміється). А терпкою я здався їй
кислицею: вже вона пробувала кусати мене з усіх боків, та тільки оскому набила.
Б о р и с. Бо ти таки учора за пів тієї години наплів обом Ізмайловим цілий
ворох чепухи. Перед дочкою так найкраще визначився, сказав їй, що вона уміє
тільки воду товкти.
Г о р н о в. Сказав правду. То ж не людина, а кукла.
Б о р и с. Але все ж таки казати таке в вічі панночці...
Г о р н о в. Що ж ти вдієш зо мною, коли я хам?
Б о р и с. І батько мій таки на тебе розгнівався.
Г о р н о в. Знаю, знаю! Через те ж я так учора швидко і іспарився. Він теж
шпигнув мене по-панськи. Позвольте мені, кажу, прийняти у ваших горницях одного
знакомого? «Хто ж етот ваш знакомий?» — питає. «Ваш, — кажу, — временнообязанний
Прохор». — «Для таких, — каже, — знакомих у мене єсть конюшня!» Чудак старий! Ну
слухай, ти ж тепер тверезий, то не забудь, що тобі сьогодні треба декуди
навідатись.
Б о р и с ('3 серцем). А, не нагадуй мені! Вісім день очей не навернути, вісім
день... я ненавиджу себе!..
Г о р н о в. Я оце забіжу туди та її заспокою. Сказати, що ти сьогодні будеш?
Б о р и с. А конешно! Через півгодини. Коли б тілько гості швидше убирались. Я
сьогодні з своїми старими .діло доведу до кінця.
Г о р н о в. Ну, цих гостей навряд чи скоро здихаєшся. Тілько ти вже сьогодні не
пий!
Б о р й с. А, не зворушуй мене.
Г о р н о в. Ага, не любиш? Заспокойся, друже. Хто з молодих людей не впивався
на своїм віку? Пий, кажуть, та ума не пропивай!

ЯВА 5

Входить старий В о р о н о в.
В о р о н о в (простяга руку Г о р н о ву). Ви уж успели вернуться?
Г о р н о в. Як бачите!
В о р о н о в (ходить по кімнаті, далі зупинився, хотів щось промовити і знов
заходив). Либералы, либе ралы!..
Г о р н о в. Ви ж це про кого кажете? Чи не про Їзмайлових? Ваша правда. Вони
дуже ліберальні.
В о р о н о в. Нет-с, я не про них. (Зупиняється проти Горнова). Скажите,
того... того... Правда ли, что вы подарили вашим крестьянам дополнительный
платеж?..
Г о р н о в. Справжня правда.
В о р о н о в. Либерально, очень либерально! (Знов ходить). Ссуду какую-то тоже
у себя открили?
Г о р н о в. Одкрив.
В о р о н о в. Гуманно й либерально! Ну, а я того... не открою!.. Слышите ли, не
открою!
Горно в. Чую, чую. Я не глухий! Ви не од-кри-єте!
В о р о н о в. Да-с, не открою! Й школа там у вас?
Г о р н о в. І школа там у мене...
В о р о н о в. Но для чего все зто мужику? Я вас спрашиваю, для чего?
Г о р н о в. Не знаю.
В о р о н о в. Не знаєте? Нет-с, ви знаєте! Да-с, знаєте! Й я знаю!..
Г о р н о в. А коли ми обоє знаємо, то задля чого ж переливати з пустого в
порожнє?
Вороно в. А затем-с, что такими поступками вы развращаете мне сына.
Г о р н о в. Не веліть йому водитись зо мною. Пошліть його до Ізмайлових в
навуку, там він навчиться у кукол гратись.
В о р о н о в. Что-с? Ви забиваєтесь, милостивий государь.
Б о р и с. Я слушаю й удивляюсь только всему тому, что вы, папа, говорите. Вас
зти два года так изменили, что я, право, не узнаю вас.
В о р о н о в. Помолчи, друг! Ми с тобой после поговорим.
Б о р и с. Тошно даже слушать. (Пішов у свою кімнату).
В о р о н о в. Видите, зто все ваше влияние. Он у меня прежте этого не смел.
Г о р н о в. Тоді, як був ще малим.
В о р о н о в. Нет-с, всегда!..
Г о р н о в. Та він же два роки і не був дома; а два роки — це немалий час.
В о р о н о в (ходить по кімнаті). Да, вы философ! У вас ведь на все готов
ответ.
Г о р н о в. Мені здається, що у кожного чоловіка розум завжди повинен бути
насторожі.
В о р о н о в. Философ, философ! Й если я вас спрошу, зачем вы говорите со мною
по-малорусски, у вас также найдется ответ?
Г о р н о в. А звичайно...
В о р о н о в. Любопытно...
Г о р н о в. Я не хочу говорити по-руськи та й одвик-таки од мови, живучи чотири
роки помеж крепаками, — це во-первих...
В о р о н о в. Однако ж вы читаєте русские книги?..
Г о р н о в. Читаю! Німецькі читаю, і французькі, і навіть латинські... Але ж
читати і говорити — це дві речі зовсім різні. Як поляки кажуть: «То соs
іnеgо!..»[3]
В о р о н о в. Да ведь я сам малоросе, а вот же говорю по-русски...
Г о р н о в. Через те ж я і балакаю з вами по-українськи, що знаю, що ви
українець, і знаєте мову, і що колись і самі балакали зо мною по-своєму. Може,
це тоді було в моді? Ви перемінились, а я не хочу хамеліонничать! Тут, бачте,
багацько залежить і від того, з ким нам найчастіш доводиться діло мати. Ви
промеж панами буваєте, а я промеж мужиками вештаюсь. Стало буть, тут діло
навику, а привичка, кажуть, друга природа. От якби наша розмова прийняла
характер надто спеціальний, ну тоді я, може, спасував би... А доки ми
перекидаємось словами, збиваючи тілько піну в роті...
В о р о н о в. Но ведь будете же вы служить?
Г о р н о в. Ні.
В о р о н о в. Могут же дворяне выбрать вас на какую либо должность?
Г о р н о в. Це інша річ. Але і без вибора, без наказу вже служу ділові.
В о р о н о в. Но ведь вн дворянин? Да-с? А ведете-то вы себя не по-дворянски.
Г о р н о в. Хто як розуміє людське поводження!
В о р о н о в. Да-с! Вы не по-дворянски поступаєте!
Г о р н о в. Наплювать!
В о р о н о в. Как наплевать? На кого наплевать? Вн дерзки! Справедлива
пословица, что «яблочко от яблоньки»!.. Знаєте ли вы, милостивий государь, кто
был ваш отец?
Г о р н о в. Ви, може, хочете натякнути на те, що я з мужичого роду? Що мій
отець, тільки дякуючи власним заслугам, здобув дворянство і полковничий чин?
Натякайте, я від цього не почервонію. Ніколи я не одречусь од свого роду. У мене
ще й досі живі дядьки по батькові — один простий гречкосій, а другий солдат, — і
я ними не гордую.
В о р о н о в. Правда, говорят, что...
Г о р н о в. Що з хама не буде пана?.. Я й не лізу в пани.
В о р о н о в. Нет-с, лезете! Вы у меня бываете... (Наче щось пригадав, забігав
по кімнаті). Да-с... того, того... Знаєте ли, что я вам могу посоветовать?
Г о р н о в. Розумний совіт прийму з подякою.
В о р о н о в. Вот что-с! Вы займитесь сочинением проекта о том, чтобн дворян
вовсе не било.
Г о р н о в. Ви не туди, добродію, заїхали! Сочиняйте вже ви такі проекти, вам і
книга в руки, а я за таку раду і спасибі вам не скажу. Сором вам, Олексій
Дмитрович, що ви з мого правдивого поводження з людьми хочеіе зробить якусь
пропаганду! Ви кидаєте болотом у моє чесне діло.
В о р о н о в. Так ваше дело честное?
Г о р н о в. Хоч перед бога!
В о р о н о в. Ая думаю, что напротив.
Г о р н о в. Ні! Ви так же точнісінько думаєте, як і я, та боїтесь розумові
сказати.
В о р о н о в. Никогда!
Г о р н о в. А я вам кажу, що іменно так.
В о р о н о в. Вы, кажется, желаете того... того... трунить надо мною!
Г о р н о в. І на думці цього не маю.
В о р о н о в. Вы... очень дерзки!..
Г о р н о в. Схаменіться, Олексій Дмитрович!
В о р о н о в. Вы... вы...
Г о р н о в. Хам? Це вже я чув не раз! Позвольте ж, Олексій Дмитрович, і мені
сказати вам хоч одну пословицю: «Насміялася верша з болота, оглянулася — аж сама
в болоті».
В о р о н о в. Что-с?
Виходить Б о р и с.
Я, милостивый государь, с вами более не знаком.
Г о р н о в. Дуже приятно!.. Вибачайте, хотів сказати: як завгодно!..
Вороно в. Да-с! Сльїшите: не знаком!.. (Пішов).
Б о р и с. Що це з ним? З чого це ви збили бучу?
Г о р н о в. Адже ти прохав, щоб я попрощався з твоїми старими? От вже з батьком
попрощався...
Б о р и с. Та що це з ним вчинилося, я ніяк не розберу?
Г о р н о в. А, бог з ним! Прощай! Приїзди ж до мене... А може, батько не пусте?
Мене то вже певно не допустять до вашої персони.
Б о р и с. Бозна-що вигадуєш. Я догадуюсь, це, певно, його Ізмайлова натравила
на тебе.
Г о р н о в. Може... Але ж молодому чоловікові, коли він блукає ще в думках і
відсахнеться сьогодні від того, чим вчора захоплювався, — якщо постережеться, що
то в ньому з'являється власний процес змишлення, — я можу вибачити; ну коли
старий чоловік так, з лисою головою... (Чоломкавшись, пішов).
Б о р и с (один). Це щось несподіване з'являється у моїй сім'ї!.. (Походив). Що
я такого наговорив учора панночці? Невже справді об'яснився? Як я согласився
сісти за той проклятий єралаш!.. Потім напився як?.. Сьогодні востаннє скажу
батькові й матері, і якщо вони суперечатимуться, я зроблю по-своєму. Володька
вражає мене, кажучи, що я безхарактерний!.. Він правду каже. О, яку правду! Доки
ж я, справді, буду як цуцик той на вірьовці?..

ЯВА 6

Б о р и с і В о р о н о в.
В о р о н о в (входить). Что, уехал зтот либерал? Я очень рад.
Б о р и с. За что вы отказали ему от дома?
В о р о н о в. Негодяй он!.. Вот за что.
Б о р и с. Негодяй?
В о р о н о в. Да, негодяй, й я запрещаю тебе с ним дружиться!
Б о р и с. Ну зто уж... Впрочем, зто пока на второй план. Я должен вам сказать,
что у меня єсть более серьезное дело.

ЯВА 7

Ті ж і С о л о м і я.
С о л о м і я. Пане! Там Г о р д і й Поварів прийшов!
В о р о н о в. Что ему надо?.. Зови!..
С о л о м і я пішла.
Пойди к гостям; я после готов с тобой потолковать.
Б о р и с. Вы выслушаете меня?
В о р о н о в. Через пять минут.
Б о р и с пішов.
Ну, что ж он там?.. Кто там такой?..

ЯВА 8

В о р о н о в і Г о р д і й.
Г о р д і й (входить, топнув ногою). Моє поштенієї Позвольте вам препоручить.
(Подає запечатаний лист).
В о р о н о в. Что зто такое? (Розпечатав листа і читає). «От 186... года от
сентября месяца преглашають Вас, Ваше високоблагородіє, майстер сапожной, штоб
ви пожалували своєю персоною із фамилією на брачний процес у етоє воскресеніє.
Свадьба будєт на благородную ногу, вина і музика з городу і пирожноє «шпанскій
вєтір», што папаша зготовлють; собственноручно Гордєй Микитович Поваренков,
сапожной майстер і кавалер».
Г о р д і й. Так точно: і кавалер. Так как іщо в первий законной брак поступаю.
В о р о н о в. Я не понимаю, что зто такое?
Г о р д і й. Брачний процес буду палучать с бариш-нею Теклею Свиридовной. Хотів
хоть триста рублів авантажу, ну помирився на двухсот п'ятдесят. Значить,
подумав: «Пропадай моя деревня, все четирє колеса».
В о р о н о в. Да ты скажи толком, что тебе надобно?
Г о р д і й. Разві я непонятно об'явил у білеті? Кажется, очінь синпатично.
Значить, предлагаю вам на свадьбу до міня.
В о р о н о в. Что-о? К тебе на свадьбу?
Г о р д і й. І што, как можить согласні будите поступок совершить об нєкотором
подаркє, хоть двадцять п'ять рублєй, так я с равнодушним вдовольствієм получу.
В о р о н о в. Пошел ты прочь, дурак!..
Г о р д і й. Вот так категорія!..
В о р о н о в. Вон, говорят тебе!.. (Кида йому листа в вічі).
Г о р д і й. І с тем до приятного свиданія. (Пішов).
В о р о н о в. Да что же зто такое творится? Мужик какой-то, сапожньїй мастер,
осмеливается просить к себе на свадьбу, да еще по пригласительному билету! О, до
чего мн дожили!

ЯВА 9

В о р о н о в і Б о р и с.
Б о р и с (входить). Вы свободны?
В о р о н о в. Ну?.. Да, кстати, — согласился ли ти по-ехать в гости к
Измайловым? Они тебя приглашали!
Б о р и с. Да, приглашали, но решительно отказался.
В о р о н о в. То єсть как зто? Ведь тн почти сделал предложение Анне Андреевне!

Б о р и с. Ну недалекая ж она, если поверила пьяной болтовне.
В о р о н о в. Так ты хочешь нас осрамить?
Б о р и с. Вы обещали выслушать меня. Время не терпит. Я должен с вами говорить.

В о р о н о в. Ты затянешь ту же канитель о твоих диких намерениях?
Б о р и с. В последний раз. Итак, я возвращаюсь к вопросу, на который вы не
ответили мне в прошлый наш разговор. Я спрашивал вас, — зачем вы, зная и видя
мои отношения к Оксане, смотрели на них не только сквозь пальцы, но даже
снисходительно?
В о р о н о в. Ответ простой: она была горничной... ну... а ты... как молодой
человек... оно й понятно...
Б о р и с. А!.. Интрижка по части клубнички!.. А между тем вы жестоко ошиблись.
Я полюбил Оксану й повторяю вам, что женюсь на ней.
В о р о н о в. Я обьявлю тебе сумасшедшим, и тебя посадят в желтый дом.
Б о р и с. Да хоть в тюрьму! Я дал слово Оксане, и она моя невеста, — слышите
ли, —о на моя невеста!..

ЯВА 10

Ті ж і Н а т а л я С е м е н і в н а.
Н а т а л я С е м е н і в н а. Завтрік уже подалі!.. Прасков'я Петрівна і
Анеточка просто покою мені не дають. «Просіть, — кажуть, — та й просіть, щоб
Борінька їхав до нас погостити!»
В о р о н о в. Нет, ты послушай, что он говорит.
Н а т а л я С е м е н і в н а. Що таке?
Б о р и с. Я прошу вашого благословенія на вінець з Оксаною.
Н а т а л я С е м е н і в н а. Як? Це той синочок, котрий учора присягався, що
все зробе задля матері, а сьогодні вже й назад?
Б о р и с. В чім же я присягався?
Н а т а л я С е м е н і в н а. Ти дав мені слово, що поїдеш до Ізмайлових в
гості. Це раз... А потім...

ЯВА 11

Ті ж і С т е п а н.
С т е п а н (за дверима). Я силою ввійду, і ніхто мене не зупине.
В о р о н о в. Кто там?
С т е п а н (вбіга). Це я, пане!
В о р о н о в. Что зто? Как ты осмелился войти без доклада?
С т е п а н. Та вже хоч і вбийте, а ввійшов!
В о р он о в. Вон!..
Б о р и с. За що ж ви його проганяєте? Що скажеш,
С т е п а не?
С т е п а н. Ви питаєте? Це дивно, піничу, надто дивно!.. А я ж завжди мав вас
за чесну людину. Дійшла до Оксани звістка, що ви засватались на якійсь
панночці!..
Б о р и с (з жахом). Як?!
С т е п а н. А тепер вже, може, Оксану й на столі застанете!
Б о р и с. Годі, годі!.. Спала полуді з очей!.. Туман розійшовся!.. Так ось воно
що?.. Так ось зачим мене підпоювали?.. Так ось задля чого запрошують мене в
гості до Ізмайлових?.. Так ось від чого ваша хворість, мамо? Бач, це та любов
ваша свята, котрок ви так похвалялись і котра, мов в ланцюгах залізних, так
довго держала мою волю... Так ваша та щирая і тихая мова: «Женись, сину, на кому
хочеш», — бул? кривда, одна облеслива кривда!.. О мамо, мамо! Ще ж ти зробила з
моєю душею? З тією душею, в котрій збраз твій завжди був нарівні з богом?
Батьку, батьку рідний!.. О, що ж тепер на світі не зрадливе, коли ріднїй батько
і мати... А!.. Швидш відціля!.. Промеж чужими людьми знайду я батька і матір!..
Прожогом вибіг, за ним пішов Степан.
Н а т а л я С е м е н і в н а. Синку, синку!.. (Рида).
В о р о н о в. Я тебе, мерзавец, я тебе!.. Вот тебе твой мазунчик!..
Н а т а л я С е м е н і в н а. Ти ж чого дивився? Ти його виховував і пестив! Я
жінка неосвічена! Де я була? Що я бачила? У чотирьох стінах вік ізжила, а ти
похвалявся, що ти вчений і всезнающий. Ти йому дав змалку волю! Я дурна була,
по-твоєму... Себе ж ти цілий вік лічив за розумного, а сина єдиного не зумів до
пуття довести. Ох, я нещасна!.. (За сльозами не може говорити).
В о р о н о в (мов ошалілий). Что ж зто? Сколько я того... того читал, но такого
случая... Читал я в журналах й газетах... не начитывал. Но каїї же в самом деле
стеснять... того... того... свободу, когда свобода должна быть свободна? Ну й
пусть его женится, пусть женится хоть на чертовой дочери!.. Я... я звать его не
хочу!..
Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Середина хати Завади.

ЯВА 1

На ліжку лежить недвижна О к с а н а, біля неї у головах сидить З а в а д а , а
збоку Г о р н о в.
Г о р н о в (тихо розмовляє). Чудову машину підвели, намоглись дівчину з світу
звести!.. І вірить не хочеться, щоб усім цим лихом керувала мати Борисова.
З а в а д а (сумно). Не знаю, що я кому заподіяв лихого. Здається, завжди з
усіма поводився по-божому.
Г о р н о в. Не чоловіче діло вчинили, а диявольське!
З а в а д а . Так вже, мабуть, судилося мені зостатись на старості одиноким, без
втіхи, без жодної радості... Ні, я винен, винен я!.. Мені не слід було б
потурати на її хіть! Забажалося їй довідатись, як ті пани живуть, і намоглася
одним лицем: «Піду служити до панів!» Я здавсь на її волю. Не багато й
наслужила, один тілько рік, а горя запобігла на цілий вік і собі, й мені...
Учора, маріючи, промовила: «Покритка, — каже, — я!» Я з жаху мало не збожеволів.
Та вже нагодився С т е п а н, котрий, спасибі йому, розказав мені усе, що
витворяли з нею парубки. Люди радять скаржитись громаді!.. Що ж ті скарги, чи
вернуть же вони життя моїй дитині?
Г о р н о в. І як ви не встерегли її тоді, як увели з подвір'я в хату?
З а в а д а . Бачите, я пішов до п и с а ря, щоб той дещо пошептав коло неї.
Вернувсь додому, аж дивлюсь — її вже в хаті нема. Кинувся по сусідах, по садках
та вго-родах! Шукав, шукав!.. Вже й на світ поблагословилось, а її нема, як у
воду впала. Та вже як зовсім розвиднілось, знайшов її аж на греблі, біля
розореного млг на.
Г о р н о в. Це ось що за село?
З а в а д а . Еге ж!
Г о р н о в (убік). Там вона востаннє бачилась з Б о р и с о м.
З а в а д а . Прийшов я туди, дивлюсь, аж вона лежить мов мертва. Далі
розплющила очі. Став я до неї промовляти — мовчить, неначе води в рот набрала.
Потім почав я гукати!.. Тут, хвалити бога, нагодився С т е п а н, і вже вдвох
ледве-ледве довели її до хати. Як положили ми її на ліжку, так вона почала
балакати; але щось таке нісенітне, що й купи не держиться. А згодом заснула.
Г о р н о в. І не прокидалась вона?
З а в а д а . Ба ні, через недовгий час знов щось заговорила, тілько, -мабуть,
крізь сон, бо очі її були заплющені.
Г о р н о в. А що вона таке говорила, як скоро ви її ввели в хату?
З а в а д а . Все кликала панича! А потім почав я її питати, куди вона ходила.
Вона й одмовила: «Ходила — каже, — наймати людей, щоб яму викопали. Грошей, —
каже, — не було, я їм дала золотий перстень!» У неї справді був золотий перстень
на руці, певно, паничів, а тепер нема.
Г о р н о в. Дивно! Чому ж ви учора не дали звістки Б о р и с о в і, що таке
скоїлось?
З а в а д а . Чудно ви міркуєте! Як би таки я поліз у хороми оповіщати про своє
лихо?
Г о р н о в (помовчав). Певно, вона довго лежала на греблі, а там вогко, свіже
повітря від річки, ну й простудилась. (Приклада руку їй до голови). Ач, який жар
палить!..

ЯВА 2

Ті ж і Б о р и с.
Б о р и с (входить). Де вона? Що з нею, з моєю любою?..
Г о р н о в (зупиня його). Тихше, бога ради, тихше! Вона спить, ти її можеш
сполохати.
Б о р и с (ламає руки). О, я нещасний, безталанний! О, я безхарактерний чоловік!
(До Г о р н о ва). Рятуй, рятуй її, брате!
З а в а д а . Я не мав сили звернути її волю з того манійного шляху, усіяного
терном колючим, камінням гострим... Бо я без міри її любив! (Тихо плаче).
Б о р и с. Батьку, батьку! Не вражай ти мого серця твоїми тихо-сумними докорами.
Чи не наважився ти хвастати передо мною своїм горем, хвастати, що вмієш
щохвилини видавить із старих очей краплю солоної води? Що твоє горе проти мого?
Що твої сльози проти моїх сліз? Зваж моє горе з своїм. Зваж мій вік з своїм і
зітри мерщій росу з твоїх очей! Ти вже оджив своє і однією ногою стоїш у труні,
а я повний нерушених молодих сил!.. Ти був щасливий десятки годів, а передо мною
тілько замиготів вогоньок того щастя!.. А я летів орлом, бистрим вітром буйним
до мого щастя і тілько що наблизився до нього, як воно почина вже гаснути! Моє
горе — пекло палаюче!
Г о р н о в. Радив тобі пильнувати того вогню, бо він тілько раз з'являється нам
на віку.
О к с а н а (крізь сон). Б о р и с!..
Г о р н о в. Вона тебе кличе!
Б о р и с (кинувся до неї). Боже, святе небо і земля! Вона мене кличе! Я тут, я
біля тебе, моя Оксаночко!
О к с а н а (крізь сон). Перстень, це його... Більш нічого нема, це все... не
лякайте... (Замовкла).
Б о р и с. Вона маріє, і в марінні її душа живе мною! О світе мій!..
О к с а н а. Яка холодна земля!.. Пустіть, пустіть мене... За що ви надо мною
знущаєтесь?.. Посватався? Текле, що я тобі заподіяла? Б о р и с їде, чом же не
вітається?.. Спасибі вам, пані... Пустіть, пустіть мене!.. (Замовкла).
Б о р и с. Що з нею сталося? Вона мов нежива...
Г о р н о в. Припадок, кризис!
З а в а д а . Донечко, донечко! Не покидай же мене, старого, похилого!
Б о р и с. Ох, серце моє, розум мій кригою замерзає... Туманом застилається!..
Ні, не можна тому статися, щоб вона померла! Не вірю я, не вірю!.. Бог
справедливий, за що ж така кара? (Упав на коліна біля ліжка, тихо промовляє).
Ніколи я не благав нічого незбутнього. Всі думи, всі мої помисли я захиляв до
чесної праці, до чесного життя! О боже милий! Дай же життя, хвалити тебе і
прославляти твою милость. (Припав лицем до рук)

ЯВА З

Ті ж і М а к с и м.
М а к с и м. Та що це у вас таке, нехай бог бороне, трапилось? А мені і кажуть
люди, що у Антона щось непевне скоїлось, та я не пойняв віри.
З а в а д а . Карає нас господь за гріхи наші.
Б о р и с. Пропащий я, пропащий!
М а к с и м. Гріх вам, гріх, паничу, так вбиваться! Не люди її одіймають у вас,
а бог милосердний! Бог дав їй життя, бог і бере. Він один властивець над нами, і
ми не повинні ремствувати на його святу волю.
Б о р и с. Не ремствую я, а очевидячки загибаю!..
М а к с и м. А подивіться, паничу, на нас, сліпих людей, та поспитайте, — якого
горя ми не перебули? На наших очах люди одіймали дівчину од милого і на його
очах її безчестили; на наших очах брали молоду з-під вінця і вели в хороми на
безчестя, а потім... (Махнув рукою). Отже ми усе те пережили, пам'ятаючи, що е
бог милосердний на небі, котрого заміри нам не відомі. А чи давно, паничу, ви
похвалялися здолати нашу мужицьку ваготу і працю? Та чи вам же, паничу, бороться
з тими життями?
О к с а н а (тихо). Хто помер? Б о р и с...
Б о р и с. Моя зоре, мій раю!.. Оксано, Оксаночко, прости мене!.. Чого ж ти так
пильно дивишся на мене?.. Це ж я, твій любий, твій суджений!
О к с а н а. «Твій любий, твій суджений!» Лягай мерщій в домовину!
Б о р и с. Де ти, серденько, бачиш домовину?..
О к с а н а. Дай я поцілую твої очі! (До його придивляється). Який страшний
погляд!.. «Мертвого з гроба не вертають!» Хоч одну іскру жалю... Не треба
грошей... на подзвіння... Чого ж сичиш на мене? Пані, гадина... повзе вона...
повзе до мене!.. Заховайте мене!.. Повзе, впивається в моє серце... Геть,
геть!.. Одірвіть, одірвіть її... (Умирає).
Б о р и с. Що це з нею? Оксано, Оксаночко!.. Ні, вона не вмерла!.. Стигнуть очі,
холонуть руки, серце не б'ється! Оксано!.. Вона мертва!.. Страшно, страшно!..
Дивіться, вона вкоряє мене своїм поглядом. (Одскакує від неї). Рятуйте,
рятуйте!..
Г о р н о в. Друже, поклич на поміч розум і покорись його силі!
З а в а д а . Донечко, донечко, на кого ж ти мене покинула?! (Рида).

ЯВА 4

Ті ж і С т е п а н.
С т е п а н (вбіга). Оксано, Оксано! Я помстився за тебе! Оцими власними руками
я роздер пащеку Теклі, отій лютій гадині!..
М а к с и м. Не чує вже Оксана твоєї звістки!..
Завіса


[1] Бусурменко.
[2] Точніше: addio, mio caro! — Прощай, мій любий! (Італ.)
[3] То щось інше (польськ.).