Павло Апостол

Україно-Україно,
Що ти за то дала,
Що старого Апостола
Гетьманом обрала?[2]
Україно-Україно,
Що ти заплатила,
Що до себе та Петрика[3]
Ти так прихилила?
Україно-Україно, ;
Що то з москалями,
Що посланці повертають
До тебе з дарами?[4]
І за ними Лизогуб наш,
Чарниш, Жураковський?
І чим же так прихилився
До них цар московський?
Не питайте, добрі люди,
Каже Україна:
Колись була в Московщині
Тяжкая година.
Колись була в Московщині
Тяжкая година:
Петро судив царевича,[5]
Судив свого сина.
І просився син Петровий,
А Петриків тато,
І було там сенаторів
Багато-багато;
Але жоден не подумав
За нього обстати,
Не смів жоден проти кари
Голосу подати.
Їдна тілько Україна
За нього обстала,
Їдна тілько Україна
Голос свій подала.
І був гетьман в Петрополі,
Як Петрик вінчався,[6]
І до гетьмана старого
Петрик обізвався:
«Спасибі вам, добрі люди,
Що ви серце мали,
Що ви в кровлі мого батька
Рук не покаляли.
За то тепер і гетьмана
Я вам позволяю,
За то тепер і права вам
Давні повертаю!
І чого лиш буде треба,
Просіть, добрі люди,
Усе для вас я учиню,
Усе для вас буде!»
І подякував Апостол,
Назад повертає
Та й до царя, до Петрика,
Послів посилає.
Посилає до Петрика,
Просить милость мати:
Позволити поспільную
Старшину обрати.

Не перечить добрий Петрик,
Зараз позволяє.
Не чекає і Апостол,
Зараз обирає.
І Лизогуб став обозним
І зараз до діла;
У судці пішов Кандиба[7]
І сотник Забіла[8],
В писарі пішов Турновський,[9]
Панич чи попович,
В осаули пан Лисенко[10]
І пан Мануйлович;
У поспільнії хорунжі —
Горленко-бунчужний,[11]
А в поспільнії бунчужні
Борозна[12] недужний.
І підняв на ноги гетьман
Слабу Україну
І ще чогось до Петрика
Іде в Московщину.
Аж там Петрик помирає,[13]
Ганна наступає,[14]
Вона ж уже Україну
Не так пригортає.
Вона тілько Апостола
В очі пригортає,[15]
А за очі тридцять тисяч
Людей вимагає.[16]
І піднялось тридцять тисяч
З полковником Танським,[17]
Пішли, бідні, з України
В степи бусурманські.
І піднялось тридцять тисяч,
Та усі чубаті,
Пішли в степи бусурманські
Вали висипати.
І піднялось тридцять тисяч
Ще до сходу сонця,
Висипають вал від Дону
До самого Донця.
На другий рік тридцять тисяч
Свіжих посилає,
А торішніх тридцять тисяч
Назад повертає.
На третій рік із Польщею
Бійка розпочалась,[18]
Щоб від естів і від курів
Польща відцуралась;[19]
Бо любовник Ганнин Бірон[20]
Став її просити,
Щоби його у тих Курах
Князем ізробити.
І почалась тая бійка,
Військо знемагає...
.Тоді гетьман запорожцям
Стиха промовляє:
«Покидайте, — каже,— хлопці,
Турецькі границі[21] ,
Та давнього собі місця;
Просіть у цариці...»
І просяться у цариці,
Цариця приймає
І булаву,бунчук, пернач,
Хоруг посилає.
І каже їм, запорожцям,
На вражую кару,
Заселити два Кодаки[22]
І річку Самару.[23]
А тим часом в Білій Церкві
Каже присягнути
Та у Польшу з отаманом
На час завернути.
І пігнались запорожці
З Білецьким Іваном,[24]
Здибалися з Лизогубом
Та із Галаганом;
Здибалися, полетіли, ,
Назад поглядають —
Аж там уже Апостола
Козаки ховають.[25]
Аж там уже Апостола
Козаки ховають,
Аж там уже і укази
З Москви посилають, .
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають...[26]
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають,
А другого півгетьмана
З Москви посилають.

10 июня


[1] Апостол Павло — під цим іменем відомі два визначних діячі країнської
козацької старшини кінця XVII — початку XVIII ст., миргородські полковники,
батько та син гетьмана Д. Апостола, якому, власне, й присвячено поему С.
Руданського і якого в поемі помилково названо Павлом.
[2] Що старого Апостола Гетьманом обрала... — Д. Апостола обрано гетьманом
Лівобережної України в 73-річному віці, у вересня 1727 р. Влада його була
обмежена.
[3] Петрик — Петро II Олексійович (1715 — 1730) — російський імператор (1727 —
1730), онук Петра І, син страченого ним царевича Олексія.
[4] ... Що посланці повертають До тебе з дарами... — У грудні 1727 р. делегація
української козацької старшини у складі ніжинського полкового судді Михайла
Забіли, гадяцького полкового судді Мартина Стишевського, прилуцького сотника
Григорія Стороженка та переяславського осавула Луки Васильєва їздила до
Петербурга з подякою за скасування Малоросійської колегії і відновлення
гетьманства. Петро II прихильно прийняв делегацію, обдарував її членів
подарунками і разом з ними відпустив з Петербурга І. Черниша, В. Жураковського
та Я. Лизогуба, яким було заборонено жити на Україні.
[5] Петро судив царевича... — Суд над царевичем Олексієм відбувся 1718 р. На
суді були присутні гетьман I. Скоропадський і козацька старшина (генеральний
бунчужний Я. Лизогуб, полковники П. Полуботок (чернігівський), А. Маркович
(лубенський), М. Милорадович (гадяцький)).
[6] Ібув гетьман в Петрополі,||Як Петрик вінчався... — Гетьман Д. Апостол був
присутнім на коронуванні Петра II у 1728 р. разом з козацькою старшиною,
полковниками, бунчужними товаришами і таємним радником Ф. Наумовим.
[7] Кандиба Андрій — генеральний суддя.
[8] 3абіла Михайло — ніжинський полковий, згодом генеральний суддя.
[9] Турновський — генеральний писар.
[10] Лисенко Федір — генеральний осавул.
[11] Горленко Яким — генеральний хорунжий.
[12] Борозна Іван — генеральний бунчужний.
[13] Аж там Петрик помирає... — Петро II помер ЗО січня.
[14] Ганна наступає... — Після смерті Петра II російською імператрицею 9 травня
1730 р. стала небога Петра 1, донька царя Івана Олексійовича Анна Іванівна (1693
— 1740), курляндська княгиня.
[15] Вона тілько Апостола || В очі пригортає... — Імператриця Анна Іванівна
нагородила Д. Апостола орденом святого Олександра Невського, зробила його сина
Петра лубенським полковником.
[16] ...А за очі тридцять тисяч||Людей вимага є. — 1731 р. з ініціативи
головнокомандуючого російською армією графа Мініха почалося спорудження
оборонних валів і фортець від Дніпра до Дінця для забезпечення південних
кордонів Російської імперії від татарських наскоків. До цих робіт залучалися
українські козаки і селяни.
[17] Танський Антін — київський полковник.
[18] Натретій рік ізПольщеюІІБійка розпочалась... — Після смерті короля Августа
II Сильного (1670 — 1733), союзника Петра і у Північній війні (1700 — 1721), в
Польщі почалась боротьба за владу між його сином Августом III і ставлеником
Швеції Станіславом Лещинським. На прохання Августа III російський уряд надав
Польщі військову допомогу. В складі російського війська брало участь 20 000
українських козаків під проводом Я. Лизогуба та прилуцького полковника Г. І.
Галагана (? — 1748).
[19] ...Щоб від естів і від курів//Польща відцуралась... — Йдеться про
Курляндське герцогство, створене 1562 p. з столицею в місті Мітаві (нині —
Єлгава), яке перебувало у феодальній залежності від польського короля. З початку
XVIII ст. почало підпадати під вплив Росії і 1795 p. було остаточно приєднане до
Російської імперії.
[20] Бірон Е. (1690 — 1772) — фаворит Анни Іванівни, згодом старший підкоморій і
правитель державних справ; 1737 p. обраний герцогом Курляндії.
[21] ...Покидайте, — каже, — хлопці, || Турецькі границі... — Після зруйнування
25 травня 1709 p. Старої (Чортомлицької) Січі царськими військами частина
запорожців перейшла на підвладну Кримському ханству територію і в пониззях
Дніпра заснувала в Олешках (нині Цюрупинськ, Херсонської області) Олешківську
Січ. Тут для життя запорожців склалися тяжкі умовч, і 1714 р. козаки звернулися
до царського уряду з проханням дозволити їм повернутися на батьківщину. Але
царський уряд відмовив козакам. Незважаючи на відмову, козаки самовільно групами
і поодинці поверталися на Україну. Прагнучи зміцнити південні кордони Росії в
зв'язку з небезпекою татаро-турецьких нападів, царський уряд з ініціативи Д.
Апостола 1734 р. дозволив їм повернутися до Росії, на Запоріжжя, де в березні
1734 р. за три-п'ять кілометрів від Старої, Чортомлицької, Січі (біля
теперішнього села Покровського, Нікопольського району, Дніпропетровської
області) вони заснували Нову Січ (1734 — 1775).
[22] Два Кодаки — тобто Старий Кодак (нині Старі Кодаки, село Дніпропетровського
району, Дніпропетровської області) і Новий Кодак (Кодак, Кодаки), фортеця на
правому березі Дніпра проти Кодацького порогу, в кінці XVIII ст. перейменована в
село Старі Кайдаки. Тепер входить в межі міста Дніпропетровська.
[23] Самара — ліва притока Дніпра поблизу Дніпропетровська.
[24] Білецький (Білицький) Іван — кошовий отаман Олешківської Січі.
[25] ...А ж там уже Апостола || Козаки ховають. — Д. Апостол помер 28 січня 1734
р. від апоплексії. Похований у Великих Сорочинцях, Миргородського району.
Полтавської області у Покровській церкві, збудованій за його наказом 1732 р.
[26] ...Лизогуба півгетьманом Тілько обирають...— Після смерті Д. Апостола
указом імператриці Анни Іванівни на Україні було встановлено тимчасовий уряд
(Правління гетьманського уряду), який складався з призначених царським урядом
російських чиновників та української козацької старшини (росіяни — князі Олексій
Шаховськой та Андрій Баратинський, полковник Василь Гур'єв і запасний полковник
Іван Синявій; українці — генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний суддя М.
Забіла, підскарбій А. Маркович і запасний осавул Ф. Лисенко).